Цей нарис про особисту віру є першим з п’яти частин серії про значення релігії
«Віра дає нам можливість побачити невидиме, осягнути неможливе, і надію на неймовірне» – Преподобний Семюел Родрігес [1] .
Наш сучасний світ пропонує більше альтернатив і більше можливостей, ніж будь-коли раніше. Наука і техніка безупинно розширюють наші знання, і різноманітність релігійних світоглядів продовжує зростати. Наші горизонти, здається, тоншають набагато швидше, ніж ми здатні керувати цим процесом. Але, врешті решт, ми залишаємося тією самою духовною істотою, що й були. В плині нашої земної подорожі внутрішня туга залишається з нами.
Релігії поділяють спільне розуміння: є щось незавершене в нас. І тому ми прагнемо повноти. Якби на кожне питання була готова відповідь, то не було б ніякої необхідності в молитві. Якби будь-який біль можна було легко вилікувати, не було б ніякої жаги порятунку. Якби кожну втрату можна було відновити, то не було б мрій про Небеса. До тих пір, доки залишаються ці потреби, буде залишатися релігія. Це природна частина життя. Бути людиною — означає відчувати невпевненість, печаль і зазнавати смерть. Проте, релігія — це школа, де навчаються, як розібратись в хаосі, госпіталь для лікування невидимих ран, рятувальний круг, який дає нам другий шанс.
З цього приводу рабин Давид Вольпе навчав, що релігія «може увійти в світ, в якому є багато болю і страждань, і втрат, та принести сенс і мету, і спокій» [2].
Хоча релігія вирішує ці потреби, вона не створена ними. Релігія — це не просто людська реакція на труднощі. Вона виходить за рамки людського, вона походить від вищого джерела. Історія показує, що чоловіки й жінки, в хороші і погані часи, шукали істину як поза, так і всередині себе. І вони слідували тим відповідям, які отримували.
Більш того, релігія є об’єднання унікальних людей в братство віруючих. Але якщо вона не може завоювати серце однієї людини, вона не зможе підтримувати всю громаду. Духовні переживання кожної людини можуть бути настільки ж різними, як і самі люди. Тому що ми «бачимо ніби у тьмяному дзеркалі» [3], більшість речей у житті зводяться до віри. Зрештою, в моменти пошуку божественного саме людина просіює деталі, зважує докази і приймає рішення з питань найвищого значення. Ці сперечання і є розвитком віри. Людвіг Вітгенштейн писав: «Вірити в Бога означає бачити, що факти світу — не кінець справи» [4].
Людське життя має сенс. Наша природа веде нас до духовних сумнівів і цілей. Релігія надає простір, де можна шукати, знаходити і передавати відповіді і сенс життя. Цей зв’язок між релігією та ціллю триває й донині.
Чи це здоровий спосіб життя, чи соціальна довіра або благодійність, суспільствознавство свідчить про міріади способів, якими релігія приносить користь людині. Наприклад, згідно з результатами нещодавно проведеного дослідження, «ті, хто зазначають, що вони впевнені в існуванні Бога, виказують більш високе почуття мети» [5].
Зараз це особливо актуально. Наша зустріч з сучасним життям часто є спалахом зображень, які яскраво палають і згасають — такі розкішні на поверхні і такі занедбані в глибині. Але релігія і духовність надихає копати під цією поверхнею і з’єднує нас з моральними основами, які підтримують найкраще в нашій людяності.
Протягом всього свого життя Уїлл Дюран, історик поглядів і культур, дивувався силі релігійної віри. Сам він, проте, не прийшов до жодного остаточного переконання про Бога. В кінці свого життя, сповненого навчання і спостереження, він замислився про значення церкви. У своїх роздумах він показав, що навіть агностична людина може бачити незмінну привабливість релігії перед обличчям невідомого:
«Ці церковні шпилі всюди прагнуть вгору, ігноруючи відчай і прославляючи надію; чи це величні міські шпилі, чи прості каплиці в горах — вони виростають на кожному кроці від землі до неба, в кожному селі кожного народу вони кидають виклик сумніву і запрошують втомлені серця до розради. Невже все це омана? Невже нічого нема за межами життя, окрім смерті, і нічого після смерті, окрім розпаду? Ми не можемо цього знати. Але доти, доки людина страждає, ці шпилі будуть залишатися» [6].
Організації та ідеї процвітають, коли вони задовольняють реальні, серйозні потреби. В іншому випадку, вони, як правило, помирають з природних причин. Але релігія не вмерла. В 1830-х роках, коли його рідна країна, Франція, відходила від релігії, Алексіс де Токвіль зауважив, що «душа має свої власні потреби, які повинні бути задоволені» [7]. Він довів свою правоту. Протягом століть намагання придушити ці потреби зазнали невдачі. Релігія забезпечує структуру для цієї туги, і церква — це дім віри.
Хоча й побудовані з дерева, каменю або сталі, церкви являють собою щось глибше в людській душі, щось, що ми жадаємо розкрити. Більше ніж будь-що створене людиною, релігія дає напрямок і надає форму індивідуальному пошуку сенсу життя.
Ця стаття була опублікована англійською мовою на MormonNewsroom.org. Переклад Людмили Шепелєвої.
[1] Samuel Rodriguez, “Religious Liberty and Complacent Christianity,” The Christian Post, Sep. 10, 2013.
[2] “Why Faith Matters: Rabbi David J. Wolpe,” lecture given at Emory University, Oct. 21, 2008.
[3] 1 Corinthians 13:12.
[4] Ludwig Wittgenstein, personal journal entry (8 July 1916), p. 74e.
[5] Stephen Cranney, “Do People Who Believe in God Report More Meaning in Their Lives? The Existential Effects of Belief,” Journal for the Scientific Study of Religion, Sept. 4, 2013.
[6] Will and Ariel Durant, Dual Autobiography (New York: Simon & Schuster, 1977).
[7] Alexis de Tocqueville, Democracy in America (Chicago, Illinois: University of Chicago Press, 2000), 510.
Mila
Latest posts by Mila (see all)
- СТАРІЙШИНА УХТДОРФ СКАЗАВ УКРАЇНСЬКИМ БІЖЕНЦЯМ У ПОЛЬЩІ, ЩО БОГ З НИМИ - 29 Квітня, 2022
- 9 СПОСОБІВ ПРИНЕСТИ БІЛЬШЕ МИРУ У ВАШ ДІМ В ЦЕ РІЗДВО - 24 Грудня, 2021
- КОНСУЛЬТАТНТ-СВЯТИЙ ОСТАННІХ ДНІВ: ЧОМУ НАМ ТАК ВАЖКО ПРИЙНЯТИ ДОПОМОГУ? - 28 Березня, 2020