Існує багато приказок про “час”. “Час летить!” “Згаяного часу і конем не доженеш!” “Не тим час дорогий, що довгий, а тим, що короткий!” “Бережи час, час за гроші не купиш!” І так далі.
Президент Дітер Ф. Ухтдорф сказав, що “любов насправді пишеться так: Ч-А-С”.
Отож, розмірковуючи про обмежений час смертного життя, у нас є вибір, як краще використовувати відведені нам години. Суть справи, здається, така: Чим більше ми розуміємо і любимо нашого Спасителя і Його вчення, тим більше часу ми будемо проводити, займаючись речами, які наближають до Христа. Тим, що приносить любов. Праведними справами.
“Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” (Від Матвія 6:21)
Спостерігаючи, як минають роки, ми починаємо розуміти, де знаходиться наше серце. Це проявляється в тому, як ми проводимо наш час, витрачаємо гроші і впливаємо на світ. Іноді з’являються поважні причини, які заважають нам проводити час з членами сім’ї та/або друзями; умови, за яких ми не можемо робити всі ці добрі справи, які ми хотіли б зробити; або проблеми, які ми не можемо вирішити, щоб привести наше життя до ладу, що забезпечить нас “часом для сім’ї” або “часом для служіння ближнім” – але не з нашої вини. Все це може перешкодити нам займатися добрими справами і робити для інших приємні дрібниці, які приносили б нам задоволення, а їм – радість.
Але ось що важливо: наш Батько знає наше серце. Він знає наші обставини, і Він знає наші бажання. Тому ніколи не потрібно непокоїтися або надмірно печалитися через те, що ми “хочемо” або “хотіли б”. З вірою в Нього, якщо ми наповнюємо наші години тим, що ми в змозі зробити, наші справи будуть прийнятними для Господа.
Згідно зі статистичними звітами, які, я визнаю, трохи застарілі для сьогодення, сімдесятирічна людина із “середньою тривалістю життя”, витрачає добру частину свого часу на наступне:
* 13 років на здобуття освіти
* 8 років за обіднім столом (або приймаючи їжу стоячи на кухні, що є досить поширеним у багатьох домах)
* 5 років на подорожі
* 4 роки на розмови
* 3 роки на читання
* 24 роки на сон
Якщо додати до цього “час на відпочинок”, “час для самого себе”, або “час на особисте вдосконалення” (в світському сенсі), можна було б побачити, як багато годин витрачається на ці заняття. Час на відпочинок – це добре. Особисте вдосконалення – це також добре. Виникає питання: чи є це чимось добрим, кращим або найкращим? Старійшина Даллін Х. Оукс поставив це гостре питання кілька років тому, і навчав важливим принцам стосовно того, як зростає наша віра в Господа Ісуса Христа, коли ми вчимося вибрати “краще” замість “доброго”, або навіть вибирати “найкраще”.
Ця свобода волі, яку нам надали, накладає відповідальність на наші плечі за НАЙКРАЩИЙ вибір стосовно того, що ми будемо робити з відведеним нам часом. Наш Спаситель, Якого ми любимо і за Яким ми слідуємо, навчав цьому на прикладі Свого власного вибору.
Це не моє діло або покликання вирішувати, що буде кращим для когось, крім мене самого, або визначати, що ми з чоловіком – як подружжя – робитимемо з нашим часом. Ця стаття просто написана для того, щоб допомогти нам РОЗМІРКОВУВАТИ над даром часу у смертному житті та над тим, як ми витрачаємо його. В одну мить все може змінитися. Люди помирають несподівано. Фізичний або психічний/емоційний вплив (на нас самих або на близьку нам людину) може змінити наше життя так, як нам і не снилося.
Ми маємо поставити собі питання, які покажуть реальний стан речей: Де знаходиться мій скарб? Чим сповнене моє серце? Що є найважливішим? Яким чином я проявляю свою любов до Небесного Батька і Його Єдинонародженого Сина? Яким чином я використовую дарований мені час, щоб змінити життя інших людей на краще?
Ми можемо шукати собі виправдання, або ні
Я знаю деяких людей, які в більш зрілому віці могли озирнутися на прожите життя і з посмішкою пригадати те, чого вони навчилися і досягли. Ці люди робили мудрі інвестиції у банк часу і “в середньому” витрачали більше часу, ніж більшість людей, прагнучи отримати та поділитися з іншими своїм свідченням, допомагати у себе вдома та в суспільстві, бути добрим слухачем та сильним плечем, на яке можна було б покластися, створювати чудові спогади із сім’єю та друзями. Список ніколи не включав в себе гроші, які вони заробили, оплески, якими вони насолоджувались, або майно, яке вони набули.
У мене є вічний друг на ім’я Деббі Агила. Я “познайомилась” з нею по електронній пошті після того, як вона прочитала мою статтю. Ми швидко подружилися. Коли Facebook став популярним, ми знайшли одна одну і продовжили товаришувати. Я не в змозі передати, наскільки я полюбила і цінувала цю добру, співчутливу, красиву жінку, яка завжди могла поділитися добрим словом; яка збагачувала мої власні думки стосовно духовних речей своїми чуйними спостереженнями; яка допомагала мені заповнити мою книгу цитат (книгу, яку я веду з тих пір, як мені виповнилося тринадцять років, що сповнена цитатами, які позитивно і корисно на мене впливають) знову і знову.
Часто вона присилала уривок з Писань, пропонуючи обговорити його. Включала у наше листування прекрасні цитати. Вона завжди підбадьорювала мене – особливо тоді, коли дізнавалася про деякі складні проблеми з моїм здоров’ям, з якими я стикалася.
Незадовго до того, як вона померла, я дізналася, що ця світла, сильна, безкорислива і життєрадісна жінка провела більшу частину свого життя у ліжку, не в силах говорити, не маючи хоч якогось “життя”, яке більшість з нас вважатиме стерпним або прийнятним. Вона жила з трубкою в роті, і її тендітне тіло було прикуте до ліжка протягом багатьох років. Але який вона мала дух! Дивовижна людина, яка жила в тому крихітному тендітному хворобливому тілі, була неймовірно сильною і мала непохитну віру. Вона не шукала виправдань!
Я дізналася, що вона проводила свій час, пишучи листи багатьом людям. Завжди з метою підбадьорити та надихнути. Для того, щоб ініціювати проникливу розмову, яка б допомогла нам обом краще зрозуміти те, що мало найбільше значення.
Деббі тепер вільна від болю і більше не прикута до лікарняного ліжка. Я посміхаюся, коли думаю про неї, і ціную все те, чому вона мене навчила. Завдяки її прикладу я краще навчилась мистецтву використання часу. Я ще не можу сказати, що використовую свій час “найкращим” способом. Але я продовжую намагатися завдяки Деббі.
Це не дрібниці, мої друзі: подзвонити комусь з турботою, написати коротке повідомлення, відправити записку або листівку, витратити гроші, зароблені тяжкою працею, щоб допомогти комусь, хто потребує більше тебе, відмовити собі в якихось речах, які ми “хочемо”, щоб купити щось “необхідне” для когось.
Час летить на крилах блискавки…
Президент Спенсер В. Кімбол наставляв: “Ісус повчав нас, як важливо мудро використовувати наш час. Час не можна повернути назад. Коли момент пройшов, його не повернеш. Мудре управління часом є насправді мудрим управлінням самим собою”. (Ensign, серпень 1978, стор.6)
Якщо кожна хвилина на рахунку і вона, здається, минає так швидко, ми можемо відчувати себе більш спокійними, якщо “витрачаємо” відведений нам час мудро. Даремно витрачаючи лише тринадцять хвилин на день, ми матимемо близько двох тижнів на рік., витрачених даремно. Помножте це число на ціле життя, і стане ясно, що мудре використання нашого часу може врятувати нас від деяких жалкувань. Це не означає, що ми повинні думати про кожну використану секунду з патологічною одержимістю. Не завжди всі дні, переживання, настрій, навантаження на роботі або у сім’ї будуть однаковими. Але варто мати це на увазі, щоб ми могли планувати найкращим чином!
Один з наших гімнів включає в себе такі слова: “хвилин … не повернуть, [бо вони] –як блискавка миттєво на крилах промайнуть”. Витрачання нашого часу на найкращі справи підніме нас високо над “посередністю” в плані того, як ми проводимо свій час на землі. Кожен з наших днів стане солодшим, незважаючи на обмеження і труднощі. Всі ці дні вкупі дорівнюватимуть добре прожитому життю.
Президент Гарольд Б. Лі радив нам, що “існує тільки один день, у якому ви і я повинні жити, і цей день – сьогодні. Ми нічого не можемо зробити стосовно вчорашнього дня, окрім як покаятися, і для нас не може бути ніяких завтра. Те, що ми маємо робити, встаючи з нашого ліжка, коли Бог дає нам новий день, молитися про те, щоб все, з чим ми матимемо справу, ми могли б зробити найкращим чином”.
Особистісний ріст і вдячність посилюються, коли ми щодня прагнемо прожити найкращим чином. Це прекрасно наповнювати наш час змістом. Я не можу передати, як сильно я була вражена, коли дізналася, що моя подруга Деббі з усією своєю позитивністю, сповненими вірою повідомленнями і постійною добротою була такою “недієздатною” згідно з стандартами нашого світу.
Я не сумніваюся, що мій зв’язок з нею допоміг мені ясно бачити і знати, що ніхто з нас не є недієздатним, якщо ми можемо ясно бачити. І людина, яка пише цю статтю, більше не може “ясно бачити” своїми фізичними очима. Я кажу про більш піднесене, солодше, ясне бачення Духом. Він не допустить, щоб обмеження тимчасово завадили нам переживати “найкращі” хвилини земного життя!
Час є дорогоцінним
Час є дорогоцінним. Ми є дорогоцінними. Життя дає нам досвід і хвилини/години/дні, щоб навчатися і ставати краще. Ще раз цитуючи президента Дітера Ф. Ухтдорфа: “Між своїми Колись Давно і Жили Довго і Щасливо усі вони повинні були пройти через великі труднощі.”
“Час це подарунок, це скарб, який не слід відкладати на майбутнє, але використовувати з мудрістю сьогодні.” Так вчить Президент Томас С. Монсон, який провів свої роки – незважаючи на хворобу, втрати, стрес і всі ті речі, які є типовими для смертного життя – у безкорисливому служінні іншим. Ясно видно, що його серце знаходиться близько до Спасителя; що він знає, що благословення когось – навіть найдрібнішим чином – це благословення, яке буде додано нам у відповідний час.
Але чи саме тому ми служимо? Чому ми проводимо час на колінах в молитві за тих, кого ми знаємо, і за тих, кого ми майже не знаємо, благаючи, щоб вони отримали допомогу, якої вони потребують? Чому ми проводимо наш час, думаючи про когось та допомагаючи іншим? Чому навчаємося не лише з книжок з історії та науки, та з математики, але й також з “кращих книг” духовної освіти?
Ні – це не через винагороду. Ми дізнаємося, що навчання і служіння СТАЮТЬ самою винагородою. Випробування приносять дар проникливості і милосердя, який в іншому випадку ми б не отримали та не зрозуміли.
Якщо ви нещодавно втратили близьку людину, або страждаєте через те, що через важку хворобу близькій вам людині залишилось недовго жити, час стає найдорожчою річчю. Якщо ви просто знаєте, що ваш час на Землі добігає кінця, ви можете відчайдушно хотіти побачити всіх, кого ви любите, щоб сказати їм, як багато вони для вас значать, або сказати їм слова “у розлуці хай веде Господь”.
Якщо ви перебуваєте в темряві знущань або інших несамовитих ситуаціях, час може здаватися ворогом. Якщо все здається безнадійним в цей час, ви, можливо, навіть не схочете думати про час. Ви, можливо, взагалі ні про що не схочете думати. Ви можете відчувати себе покинутим.
Але, мої любі і дорогі брати і сестри (і тому, що ми діти Божі, чи всі ми не брати і сестри?), навіть якщо здається інакше, пам’ятайте, Господь пильнує. Його очі все бачать… Він знає про нас і прагне зміцнити нас навіть в найжорсткіші часи. Зрештою, Він зійшов нижче за всіх (УЗ 122) і знає, як допомогти нам. Дозвольте часу бути джерелом, з якого ви можете отримати найнеобхідніше для того, щоб наблизитися до Христа. Час це дар, даний нам, але ніхто з нас не знає, коли цей час буде вичерпаний. А поки що, прийміть його в якості подарунка! Використовуйте його в якості подарунка! Будьте хорошими, щасливими, вірними, займайтеся добрими справами, будьте впевненими в подоланні шкідливих звичок, сподівайтесь на Бога Нашого. Таким чином, час буде працювати на нашу користь, і ми будемо благословенні великими і маленькими благословеннями.
Ця стаття була написана англійською мовою Вікі Пенкі Тейлор та опублікований на сайті ldsmag.com. Переклад Олени Сміт.
Alyona Smith
Latest posts by Alyona Smith (see all)
- ЕММА СМІТ: 10 ЦІКАВИХ ФАКТІВ З ЖИТТЯ - 10 Липня, 2018
- Як запросити Святого Духа в наші сім’ї та наше життя? - 6 Листопада, 2017
- М. Рассел Баллард дав пораду молодим дорослим - 11 Вересня, 2017