Мій друг – назву його Бен – викладає етику та філософію релігії в місцевому коледжі. Я сам нефілософ і не теолог, я дилетант, і тому мені подобається потурати Бену, коли він хоче поговорити про те, над чим він працює. Він робить все можливе, щоб довести те, що він знає, до мого рівня розуміння.

Бен прийшов до мене на вечерю пару вечорів тому. (Я знаю, я знаю – але ми їли на вулиці і трималися на відстані більше півтора метрів.) Він прийшов і приніс з собою купу статей і паперів. «Що це все таке? – запитав я. – Щось, що ти пишеш?»

–Не пишу. Ще ні. Поки я просто читаю та думаю.

– Про що?

– Про проблему атеодицеї.

– Ти маєш на увазі теодицею? Проблему зла? (Теодицея – філософська і/або теологічна теорія, яка намагається пояснити, як добрий Бог міг створити світ, в якому так багато зла.)

– Ні, я маю на увазі атеодицею. Але я вважаю, що це зворотна сторона проблеми зла, так.

– Я не розумію. Але я впевнений, ти розумієш. Будь ласка, поясни.

Зло, безсумнівно, існує – ми бачимо його всюди навколо себе і в собі – тож чому Бог допускає це?

– Гаразд. Я тільки намагаюся з цим розібратися, тож пояснити буде непросто. Як зазначав Чарльз Тейлор та інші, це дійсно перша епоха в історії, в якій віра в якогось Бога або богів не сприймається як належне. І навіть зараз ми тільки-но починаємо усвідомлювати наше безпрецедентне положення. Тому проблемі атеодицеї не надають належної уваги. Але ми починаємо бачити її ефекти – фактично, кожного дня в новинах. Це більше, ніж просто філософська проблема.

Що я маю на увазі? Що ж, почнемо з проблеми теодицеї – про яку ти щойно говорив. Ти знайомий з нею?

– Думаю, так, – сказав я, – але давай перевіримо. Це проблема обліку зла в світі – болю, страждань і особливо несправедливості – і одночасної віри в те, що існує вселюблячий і всемогутній Бог. Зло, безсумнівно, існує – ми бачимо його всюди навколо себе і в собі – тож чому Бог допускає це? Якщо Він не може знищити зло, можливо, Він не всемогутній. З іншого боку, якщо Він міг би знищити його, але вважає за краще не робити цього, тоді Він, мабуть, не такий вже й вселюблячий. Але Істота, яка не є всемогутньою або вселюблячою, не була б Богом. Отже, існування зла показує, що Бога не існує. У цьому проблема – чи виклик. Щось у цьому дусі?

–Так, – сказав Бен, –здебільшого. І, як ти знаєш, філософи і богослови билися над цією проблемою останні дві тисячі років або навіть більше. Але не тільки філософи, а й звичайні люди. Насправді, у мене склалося враження, що коли люди кажуть, що не вірять в Бога, а ти їх питаєш чому, найбільш поширеною відповіддю є те, що якби Бог існував, Він не допустив би всіх цих страждань і несправедливості.

– Так, я теж багато разів це чув, – сказав я. – Ось чому така кількість релігійних мислителів присвятили так багато роздумів цій проблемі– «шляхи Господні виправдати людям», як висловився Мілтон. Але я думав, що тебе цікавить проблема атеодицеї (що б це не означало), а не теодицея.

– Так, – сказав Бен. – Але давай ще трохи поговоримо про теодицею. Зверни увагу на те, що ця філософська проблема є також і дуже практичною. Можливо, навіть екзистенційною. Тому що і невдача і успіх увирішенні цієї проблеми матимуть серйозні наслідки.

–Що ти маєш на увазі?

– Що ж, почнемо з невдачі. Припустимо, що ми не можемо придумати жодного задовільного способу примирити існування Бога з явним фактом зла. Природний висновок – який фактично роблять багато людей – що Бога не існує. І цей висновок має реальні й навіть катастрофічні наслідки.

– Наприклад?

– Що ж, спочатку я маю визнати, що більшість філософів-моралістів в наш часє атеїстами або, принаймні, агностиками, а також моральними реалістами– людьми, які вірять, що існує моральна правдаабо правильні і неправильні відповіді на моральні питання. Вони сказали б, що Бог не потрібен для моральності, і що насправді не має великого значення те, існує Бог чи ні. Але більш проникливі й сміливі мислителі, такі як Достоєвський і Ніцше,сказали б, що такі люди просто обманюють самих себе. Розумно пояснюють свою благодушність. Тому що насправді, якщо Бога не існує – наслідки катастрофічні.

Для деяких людей, наприклад, віра в те, що Бога немає, може привести до розпачу. У житті немає сенсу. Ми виникли випадково, народжуємося і вмираємо, ось і все. Для інших віра в те, що Бога немає, може здатися такою, що звільняє, але в небезпечному сенсі. Як сказав Достоєвський, якщо Бога немає, то все дозволено.

– Все досить спірно, звичайно,– відповів я. – Але я згоден, тож продовжуй.

– Гаразд. Отже, тепер подумай, що станеться, якщо ми досягнемо успіху,– якщо ми таки придумаємо задовільну теодицею. Перш за все, тепер ми можемо визнати, що з більш високої точки зору Бога щось з того, що нам здається злом, може їм не бути. Навіть у цьому випадку зло все ще буде існувати (навіть якщо воно існує тільки у вигляді обмеження або заперечення, як стверджували такі люди, як Августин), але воно набуватиме іншого аспекту. Такого, який зробить його більш стерпним.

–Гм. Тобі зновварто пояснити.

Як би ми навчилися терпінню, стійкості, вірі та прощенню, якщо б не було зла?

–Тепер зло– страждання і навіть несправедливість – вписується в загальний план Бога. Зло може бути навіть свого роду необхідністю. Або принаймні воно служить певній меті.Можливо, зло призначене, щоб випробувати нас і зміцнити. Як би ми навчилися терпінню, стійкості, вірі та прощенню, якщо б не було зла? Але найголовніше, ми можемо жити з вірою в те, що те, що є неправильним і павшим в цьому світі, в кінці кінців може бути викуплено– що Бог Своїм таємничим чином перетворить зло в добро, як Іов відчув це на собі. І так ми можемо визнати зло, і ми можемо спробувати уникнути його і зменшити його; але при цьому ми можемо ставитися до цього світу з усім його злом, яке ми знаходимо в ньому, з вірою, надією і любов’ю.

Давай я наведу приклад того, що, ймовірно, є найбільш обурливим видом несправедливості в наші дні. Я маю на увазі нерівність. Нас оточують різні види нерівності, які здаються на перший погляд несправедливими і жорстокими. Тепер, з християнської точки зору, ми розуміємо, що деякі види нерівності можуть бути корисними. Я думаю, що саме про це Павло говорив в 12 розділі 1 послання до Коринтян. Нам потрібні різні люди з різними дарами і різними покликаннями; і разом ми утворюємо одне тіло. Рука не може сказати голові: «Ти мені непотрібна» і так далі. Отже, ми нерівні, але все ж зрештою всі необхідні і рівні в очах Бога.

Навіть в цьому випадку багато зі спостережуваних нами проявів нерівності насправді є жорстокими і несправедливими. Тож, звичайно, ми повинні робити все можливе, аби виправити цю несправедливість. І все ж ми розуміємо, що поки існує світ, несправедливість й надалі існуватиме: ми домагаємось певного прогресу у виправленні однієї несправедливості, а на її місці часто виникає інша. Але людина віри буде вірити, що врешті-решт відбудеться спокутування,і що в той же самий час навіть несправедливість може послужити важливії меті, якщо ми підійдемо до неї управильному дусі. До речі, це не просто абстрактне твердження. Я помітив, що деякі люди, якими я захоплююся найбільше, – це люди, які терпляче пережили багато страждань і навіть несправедливості. Їм не обов’язково було проходити через те, що вони зазнали, і тим не менш, як не парадоксально, вони від цього стали краще. Сильнішими. Мудрішими. Більш пробачаючими. Більш люблячими.

– Цікаво. Але ти досі не підійшов до того, з чого почав – проблеми атеодицеї.

– Вірно, – сказав Бен. – Але я хотів почати з теодицеї, бо атеодицея є її дзеркальним відображенням, так би мовити. Це проблема того, як пояснити зло і несправедливість у всесвіті без Бога.

– Я не розумію, чому це є проблемою. Якщо Бога немає, виходить, зло просто існує. Не потрібно ні з чим миритися.

– Може бути. І насправді, це може бути найбільш логічна реакція на атеїстичний всесвіт. Фактично, це ставлення, яке ми часто маємо до природного, нелюдського світу – світу тварин. Ми бачимо всі види болю і насильства, але не зло або несправедливість. Ми не відчуваємо морального обурення з приводу того, що вовки їдять оленів або овець. Ось так все влаштовано. Якщо ми дбаємо про тварин, звичайно, ми можемо спробувати зменшити їхні страждання, тому що страждання і досіє небажаним. Але воно не є несправедливим. Це не є злом у прямому сенсі цього слова.

І я вважаю, що теоретично ми могли б так само ставитися до зла в людській сфері. Але навряд чи у когось так вийде. Тому що здається, що в нас закладене моральне почуття або почуття несправедливості. (Як ви знаєте, деякі люди, такі як К. С. Льюїс, намагалися використовувати цей факт як підставу для аргументації на користь Бога, але давайте поки не будемо про це.) Може бути, це почуття вроджене; можливо, воно є результатом багатовікового життя в суспільстві, заснованому на біблійних ідеях. У будь-якому випадку, у нас дійсно є моральне почуття або почуття несправедливості. І тому ми дивимося на світ і переконані в тому, що там лютує зло і несправедливість. Не тільки біль. А справжня несправедливість.

Отже, як ми повинні ставитися до цієї несправедливості? У світі без Бога немає ніякоїкінцевої мети для несправедливості. І немає ніякої можливості для посланої провидінням спокути. Це просто чиста, цинічна, ірраціональна несправедливість. І яка ж відповідна реакція? Обурення! (А, можливо, і відчай.) Світ просто пронизаний несправедливістю, і на це немає жодної особливої ​​причини. Ті, хто не обурені, в якійсь мірі є морально неповноцінними.Ймовірно, вони просто виправдовують якісь привілеї чи переваги, якими вони користуються.

Це повертає нас, зокрема, до проблеми нерівності. Ми тільки-но сказали, що для теїста-християнина, як ми говорили, –деякі прояви нерівності, які ми спостерігаємо, можуть бути частиною посланого провидінням порядку і не скасовують нашої фундаментальної рівності перед Богом. З іншого боку, багато проявів нерівності дійсно несправедливі, і ми повинні спробувати виправитиїх; але ми також розуміємо, що навіть це зло зрештою може «працювати на нашу користь»,і що в незалежності від наших обмежених зусиль воно врешті-решт буде усунуто. Тепер приберіть Бога, і такого роду відповідь більше недоступна. Нічого не залишається, крім як обурюватися з приводу кричущої нерівності у світі.

Але що робить цю проблему дійсно серйозною, так це те, що нерівність практично нескінченна. Почнемо з расової нерівності. Потім статева нерівність. Потім нерівність, заснована на гетеросексізмі. Це ті види нерівності, про які в наш час найбільше говорять, але це тільки початок. Люди нерівні – і в результаті страждають від багатьох речей, а також на багатьох рівнях. Багатство. Зовнішній вигляд – краса чи потворність. Здоров’я. Інтелект. Фізична форма. Музичні здібності. Сім’я, в якій вони народилися. Дотепність або індивідуальність. Наш спільний друг Паоло просто від природи дотепний – він може сказати щось смішне майже про все – і людям він подобається за це. А я? Якщо я спробую пожартувати, це завжди звучить недоречно; і людиважко зітхають і йдуть. Хіба це справедливо?

І тут апостол Павло може знову нагадати нам, що у людей різні дари, і ми потребні одине одному, і що всі ми є частиною тіла Христова. І навіть гнітючу нерівність зрештою буде подолано і усунуто. Але якщо ви не вірите в Бога, у вас не вистачить терпіння для такого роду порад: це буде здаватися ще однією спробою дати раціональне пояснення несправедливості і стане ще однією причиною для збурень.

– Що ж, цікава точка зору на такі речі, – сказав я. – Це може пролити світло на те, що відбувається в світі в наші дні.

–Це ще м’яко сказанно,– відповів Бен. – Подивися на світ, і що ти бачиш? Величезний і розбухлий вираз обурення. Фарисейського обурення. Воно може початися з якоїсь конкретної несправедливості, але потім переросте в обурення в цілому. Проти суспільства, або уряду, або всього світу.

Я також думаю, що проблема атеодицеї допомагає пояснити сучасну одержимість рівністю. Ти ж знайомий з тим, що сказав з цього приводу Роберт Нісбет?

– Дуже погано пам’ятаю, – зізнався я.

– Ну, ти маєш пам’ятати, тому що я прочитав це десь в твоїх записах. Насправді, я думаю, твоя стаття у мене з собою. Він перегорнув свої папери. Ось. Це Нісбет:

«Важко перебільшити потенційні духовні рушійні сили, які закладені в ідеї рівності в наші дні.Довелося б повернутися до деяких інших епох, таких як імперський Рим, в якому християнство зародилося як велика історична сила, або Західна Європа періоду Реформації, щоб знайти тему, наділену такою ж об’єднуючою, мобілізуючою силою, особливо серед інтелектуалів, , яку в наші дні несе в собі ідея рівності… Рівність підживлює себе саме так, як ніяка інша соціальна цінність. Незабаром вона станечимось більшим, ніж просто цінність. Воно переймає… всі ознаки спокути і стає скоріше релігійною, ніж світською ідеєю».

– Нісбет мав рацію, – продовжив Бен. – І я думаю, ми можемо зрозуміти, чому. Нерівність зустрічається всюди і зазвичай вона комусь невигідна. І в світі без Бога – в мирському світі, подібному до нашого, – не може бути виправдання цій нерівності і злу, так само як і не може бути ніякої викупної мети або можливості. Тож єдиною правильною реакцією стає засудження. Обурення. Це ми і спостерігаємо в наші дні,і ми можемо очікувати, що його буде все більше і більше. І цікаво, яким буде результат.

Я обіцяв подумати над цим. Я досі думаю.

Ця стаття була написана англійською мовою Стівеном Смітом та опублікована на сайті thirdhour.org. Переклад Тамари Мартиненко.

The following two tabs change content below.

Позаштатний працівник

Ця публікація була написана/перекладена одним із позаштатних працівників сайту faith.in.ua Якщо ви маєте зацікавленість надати матеріали (тексти, відео, графіка, та ін.), будь ласка, повідомте нам на пошту: [email protected]