Стівен Робінсон, адаптовано з книги «Believing Christ»
«ПІСЛЯ ВСЬОГО, ЩО МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ»
Поширеним перекручуванням вчення про благодать є уявлення про те, що Спаситель дає нам Свою благодать тільки після того, як ми зробили все, що можемо. Отже, оскільки ніхто ніколи не робить всього, що, теоретично, міг би зробити, то ніхто й ніколи не може бути по-справжньому гідним благодаті. Помилкова логіка працює так:
- Благодать і милість даються тільки тим, хто цього вартий, і тільки після того, як вони довели, що вони гідні.
- Тільки ті, хто постійно дотримуються всіх заповідей Божих, дійсно гідні.
- Але я не можу постійно виконувати всі заповіді.
- Таким чином, я не дуже гідний і не можу розраховувати на отримання благодаті і милості.
Таке мислення – просто давня потреба в абсолютній досконалості, яка намагається проникнути через задні двері Церкви під виглядом євангелії, і висміює Спокуту Христа, наполягаючи на тому, що ми повинні удосконалюватися і спасати себе, перш ніж Спаситель зможе нас спасти, що ми повинні спочатку вилікувати себе, перш ніж ми заслужимо на виклик лікаря. З такою логікою Христос просто не міг би нікого спасти. На жаль, іноді навіть люди, які знають Писання, обмежують таким чином своє уявлення про благодать, не усвідомлюючи, що, по суті, таке уявлення перетворює вчення про благодать на спасіння справами. Так само, як милість не є милістю, якщо ми її заслуговуємо, так і благодать не є благодаттю, якщо ми її заробляємо.
В Писаннях і в Церкві використовується величезна кількість слів у найвищому ступені, щоб напучувати Святих і описувати їхні обов’язки: всім серцем, наше найбільше бажання, всі наші зусилля, після всього, що ми можемо зробити, завжди, кожен, ніколи і так далі. Ми повинні пам’ятати, що стосовно смертних ці терміни слід сприймати не буквально, а як мету чи напрямок розвитку – тобто для визначення наших бажань і встановлення наших цілей – щоб в кожному окремому випадку обставини індивідуума визначали, що означає «все», «найкращий» або «найбільший», а також що «ніколи», «кожен» або «завжди» – це цілі, які повинні бути досягнуті за допомогою Христа і через Його Спокуту.
На мою думку, причина того, що ми невірно застосовуємо або не до ладу використовуємо слова, які в євангелії вживаються в найвищому ступені, а також інші вирази, що не менш сильно заволодівають нашим розумом, частково полягає в неправильному розумінні 2 Нефія 25:23: «Бо ми старанно працюємо, щоб записати, аби переконати наших дітей, а також наших братів повірити в Христа, і примиритися з Богом; бо ми знаємо, що це благодаттю ми спасенні, після всього, що ми можемо зробити» (курсив додано).
При першому погляді на цей уривок, можна подумати, що благодать нам пропонується в хронологічному порядку тільки після того, як ми завершили виконання всього, що можемо, але це явно невірно, оскільки ми вже отримували багато проявів Божої благодаті ще до того, як дійшли до точки завершення. Через Його благодать ми живемо й дихаємо. Через благодать ми є духовно народженими дітьми Небесних Батьків і насолоджуємося божественними перспективами. Через благодать був підготовлений план і призначений Спаситель для людства, коли Адам і Єва занепали. Через благодать добра звістка цієї євангелії приходить до нас і повідомляє нам про наші вічні можливості. Через благодать у нас є свобода вибору прийняти євангелію, коли ми чуємо про неї. Благодаттю, яка приходить через віру в Христа, ми починаємо процес покаяння; і благодаттю ми виправдовуємося і стаємо частиною Божого Царства, навіть якщо цей процес ще не завершений. Благодать Божа була складовою частиною нашого духовного розвитку з самого початку і братиме участь у нашому розвитку до кінця.
Тому, якщо ми уявляємо собі благодать як вишеньку на торті, додану в останній момент, як завершальний штрих до того, чого ми вже досягли самостійно, без допомоги Бога, то таке подання принижує її, робить менш значущою, ніж вона є. Замість цього, протилежне припущення буде більш вірним: наші зусилля – це вишенька на торті, додана до всього, що Бог вже зробив для нас.
Насправді я розумію прийменник «після» у 2 Нефіі 25:23 як прийменник відокремлення, а не прийменник часу. Він позначає логічну окремість, а не часову послідовність. Благодаттю ми спасенні «незалежно від того, що ми можемо зробити» або «не дивлячись на те, що ми можемо зробити», або навіть «незважаючи на те, що ми можемо зробити». Інше відповідне перефразування сенсу вірша могло би звучати так: «Ми все ще врятовані благодаттю, після всього, що сказано і зроблено».
Крім того, самій фразі «все, що ми можемо зробити» надається дещо сумнівне тлумачення, ніби в ній йдеться про кожну добру справу, яку ми потенційно могли б коли-небудь зробити. Це нонсенс. Якби благодать могла діяти тільки в таких випадках, ніхто не міг би спастися, навіть найкращі з нас. Саме тому, що ми не завжди робимо все, що могли б, нам потрібен був Спаситель від початку, тому ми, очевидно, не можемо вважати виконання всього, що ми могли б, умовою для отримання благодаті та спасіння! Я вважаю, що у 2 Нефіі 25:23 акцент робиться на слові «ми» («ми можемо зробити», а не Він може зробити). Більш того, «все, що ми можемо зробити» тут, ймовірно, слід розуміти в сенсі «кожна справа, яку ми можемо зробити» або навіть «що б ми не зробили».
Таким чином, правильне розуміння 2 Нефія 25:23 полягало би в тому, що кінець-кінцем ми врятовані благодаттю незалежно від того, що нам вдасться зробити. Благодать – це не просто декоративна деталь або завершальний штрих, який увінчає наші власні зусилля, – це участь Бога в процесі нашого спасіння від його початку до кінця. І хоча я повинен брати безпосередню участь в процесі свого спасіння, але, по суті, успіх цієї справи повністю залежить від благодаті Христа.
АЛЕ КОЛИ Я ЗРОБЛЮ ДОСИТЬ?
У мене є друг, який завжди запитує про це: «Але коли я зроблю досить? Як я дізнаюся, що вже зробив це?» Коли ми ставимо неправильні питання, це заважає нам правильно розуміти вчення про благодать. Правильне питання: «Коли моя жертва прийнятна для Господа? Коли мої зусилля приймаються на даному етапі?» Бачте, відповідь на перше питання: «Коли я зроблю досить?» – ніколи в цьому житті. Оскільки мета – це досконалість, Господь ніколи не зможе беззастережно схвалити недосконале виконання. Неважливо, скільки ми робимо в смертному житті, неважливо, наскільки добре ми працюємо: вимога бути краще, необхідність поліпшення і розвитку ніколи не зникне. Наш шлях ще не закінчений.
У цьому житті ми всі невигідні слуги, або, якщо використовувати більш сучасний термін, ми всі є поганими інвестиціями. (Див., наприклад, Лука 17:10; Мосія 2:21.) З точки зору Спасителя, спасіння й підтримка навіть найправедніших з нас обходяться Йому більше, ніж ми можемо віддати натомість. Тому, якщо ми очікуємо, що Господь скаже: «Добре, ви зробили достатньо. Ваше зобов’язання виконано. Ви все зробили, а тепер розслабтеся», то ми будемо розчаровані. Нам потрібно прийняти той факт, що в цьому житті ми ніколи не досягнемо точки хоча б нульового прибутку, навіть завдяки нашим найсміливішим зусиллям. Ми всі невигідні слуги, яких несе на спині Спаситель зі Своєї доброї волі – через благодать.
Однак Господь каже нам: «Зважаючи на ваші нинішні обставини і ваш нинішній рівень зрілості, ви робите гідну роботу. Звичайно, вона не є ідеальною, але ваші зусилля на даному етапі прийнятні. Я задоволений тим, що ви зробили». Ми, можливо, ще не є вигідними слугами в кінцевому сенсі, але ми все ж можемо бути хорошими і вірними слугами в цьому обмеженому сенсі. Тому, якщо ми робимо те, що розумно очікувати від вірного учня в наших нинішніх обставинах, тоді ми можемо мати віру в те, що наша жертва буде прийнята через благодать Божу. Звичайно, ми є невигідними – всі ми. І все ж в рамках завіту наші чесні спроби на даному етапі прийнятні.
Фактично, є спосіб, як ми можемо дізнатися, що наші зусилля приймаються, що наш завіт визнається і є чинним перед Богом. Якщо ми на власному досвіді знаємо, що таке дари Духа або вплив Святого Духа, ми можемо знати, що перебуваємо у відносинах завіту, бо дари й напарництво Святого Духа не даються нікому іншому. Це одна з причин, чому дається дар Святого Духа – як знак і запевнення про наш статус людини, яка уклала завіт, а також в якості авансу нам від благословень та прийдешньої слави, якщо ми залишаємося вірними. Павло посилається на Святого Духа як на «завдаток нашого спадку» (Еф. 1:14), посилання на «завдаток», який, хоча і є лише символічною платою, робить угоду такою, що підлягає обов’язковому виконанню, коли він (завдаток) переходить з рук в руки. Таким чином, «завдаток Духа в серця [х] наш [их]» (2 Кор.1:22; 5:5) гарантує нам набуття чинності та дієвість нашої угоди, нашого завіту з Богом.
Чи відчуваєте ви вплив Святого Духа у своєму житті? Чи насолоджуєтеся ви дарами Духа? Тоді ви можете знати, що Бог приймає вашу віру, покаяння й хрищення і погоджується з тим, щоб «Його Дух міг завжди бути з [вами]» (УЗ 20:77). Це, можливо, одна з причин, чому Святий Дух називають Утішителем, тому що, якщо ми насолоджуємося цим даром, ми можемо знати, що наші зусилля прийнятні – на даний момент – і що ми виправдані перед Богом своєю вірою у Христа. І це насправді дає розраду.
Ця стаття була написана Stephen Е. Robinson та опублікована на ldsliving.com під назвою «How Latter-day Saints Often Misunderstand the Phrase “After All We Can Do»
Українська © 2019 LDS Living, A Division of Deseret Book Company | Englsih © 2019 LDS Living, A Division of Deseret Book Company.
Позаштатний працівник
Latest posts by Позаштатний працівник (see all)
- Чи існують сучасні пророки, як у Біблії? - 25 Березня, 2024
- Що таке храми членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і що ми там робимо? - 29 Лютого, 2024
- 13 Уложень віри: у що вірять члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і чому - 20 Лютого, 2024