Всі приймуть ім'я Ісуса Христа

Сукупність священних завітів і таїнств в поєднанні з життєвим досвідом допомагають нам створити нове й чисте серце, таке, з яким «ми вже не маємо бажання чинити зло, але постійно чинити добро». [і] Тоді нам залишається всього один важливий крок, щоб повернутися в присутність Господа – повністю взяти на себе ім’я Ісуса Христа. Коли ми повністю беремо на себе ім’я Господа, ми наближаємося до ідеалу Сіону.

В Книзі Мормона Сіон згадується декілька разів. Найбільш відома згадка знаходиться в Книзі Третього Нефія. Там ми знайомимося з народом, який спочатку не був готовий потрапити до присутності Господа та його Сіону. Проте після старанної підготовки ці люди змогли змінити своє життя таким чином, що Господь зміг прийти й встановити Сіон серед них.

Але існує інше згадування варте нашої уваги – історія народу царя Веніямина. Цей народ був підготовлений до створення Сіону; вони старанно виконували заповіді Господа [іі] та були готові піднятися на більш високий рівень духовності. Цар Веніямин використовував священство, щоб сприяти духовному досвіду, який підняв його народ до вищого рівня. Саме на цьому рівні ідеал Сіону стає можливим в житті людини; саме на цьому рівні наша підготовка, нарешті, завершується тим, що ми можемо увійти в присутність Господа. Цей рівень досягається, коли ми повністю беремо на себе ім’я Ісуса Христа.

Для того, щоб більш повно взяти на себе ім’я Христа, потрібні принаймні три речі: (1) мати посередництво з боку священства, (2) отримати всі завіті й таїнства спасіння, в тому числі ті, що виконуються в храмі, та (3) жити гідно всього того, що ми отримали.

Посередництво з боку священства

Старійшина Девід Б. Хейт навчав нас, що носії священства мають відповідальність і можливість допомогти тим, хто знаходиться під їх управлінням, підготуватися повністю взяти на себе ім’я Ісуса Христа. Посилаючись на «священний досвід, завдяки якому він бачив служіння Спасителя і здобув глибше розуміння влади священства», [ііі] він сказав: «У ті дні, коли я втрачав свідомість [через хворобу], даром Святого Духа мені було дано більш досконале знання про Його місію. Мені також відкрилося більш повне розуміння того, що означає проявляти владу, в Його ім’я, з метою розкрити таємниці Царства Небесного заради порятунку тих, хто вірний». [іv]

Цар Веніямин вбачав свою роль як носія священства в тому, щоб захищати народ та «щоб розкрити таємниці Царства заради [їхнього] порятунку». Завдяки повноваженням священства він сприяв духовному досвіду, в результаті якого його народ отримав більш велике духовне обдарування в атмосфері храму. Ми повинні пам’ятати, що священство має відповідальність привести людей до Святого Духа, обов’язок якого полягає в тому, щоб привести людей до Ісуса Христа, який має зобов’язання привести людей до Небесного Батька.

Цар Веніямин освятив себе, тим самим змінив своє призначення бути царем і захисником на призначення стати рятівником свого народу. Священство – це сила, яка надає можливість навернути тих, хто знаходиться під його управлінням; яка дозволяє привести людей до Христа, щоб вони могли більш повно взяти на себе Його ім’я та розкрити таємниці Царства Небесного, про які можна дізнатися лише шляхом одкровення. Цей вражаючий план поєднує владу священства, ім’я Христа і доступні благословення для тих, кому ми служимо.

Отримати завіти й таїнства спасіння

Процес прийняття на себе імені Христа починається коли ми приймаємо хрищення [v] і триває в подальшому прийнятті причастя, під час якого ми проявляємо готовність взяти на себе ім’я Ісуса Христа. [vi] Проте в обох випадках наша здатність повною мірою взяти на себе ім’я Христа, яку іноді називають терміном нове народження або народження від Бога, як правило, проявляється пізніше. Старійшина Брюс Р. Макконкі пояснював:

Просте формальне виконання таїнства хрищення не означає, що людина була знову народжена. Ніхто не може народитися знову без хрищення, але занурення в воду і покладання рук для дарування Святого Духа самі по собі не гарантують того, що людина була або буде народжена знову. Нове народження відбувається тільки для тих, хто насправді цінує дар або товариство Святого Духа; тільки для тих, хто стали повністю наверненими, хто присвятив себе Господу без будь-яких обмежень. Саме тому Алма звернувся до своїх «братів по церкві» і суворо запитав їх, чи вони «народжені духовно від Бога», чи отримали образ Його у виразі їхнього обличчя, чи відчули «могутню зміну» в їхніх серцях, яка завжди трапляється при народженні від Духа (Алма 5:14, 31). [vii]

Хрищення і причастя спрямовують нас до укладання інших завітів та отримання пов’язаних з ними таїнств. Ми беремо на себе ім’я Ісуса Христа в тій мірі, в якій ми живемо згідно з завітами, в які ми вступаємо, і таїнствами, які ми отримуємо.

Поширені способи взяти на себе ім’я Ісуса Христа

Існують декілька поширених способів, які допомагають нам взяти на себе ім’я Христа. Один із способів, завдяки якому ми беремо на себе Його ім’я, полягає в прийнятті Його в якості Батька або Глави земної Церкви, до якої ми належимо, Церкви, яка носить Його ім’я: Церква Ісуса Христа Святих останніх днів. [viii] Наше прийняття Його в цій ролі виходить за межі цього світу, бо саме в наступному світі ми, прийнявши на себе Його ім’я, більш повно побачимо й приймемо Його як «Могутнього Бога, Вічного Батька», [ix] Вічну Голову Небесної церкви, до якої ми будемо належати: Церкви Першонародженого. [x]

Інший спосіб, завдяки якому ми беремо на себе Його ім’я, це коли приймаємо на себе Його священство. Господь сказав Аврааму: «Ось, Я вестиму тебе Своєю рукою, і Я візьму тебе, щоб покласти на тебе Своє ім’я, саме священство твого батька, і Моя сила буде над тобою». [xi]

Крім того, ми беремо на себе ім’я Ісуса Христа, коли ми свідчимо про Нього. Те що ми приносимо свідчення і беремо на себе ім’я Христа пов’язано з заповіддю останніх днів: «Взяти на себе ім’я Христа і говорити правду з тверезістю». [xii] Петро сказав: «А Господа Христа святіть у ваших серцях, і завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас». [xiii] Коли ми приносимо свідчення про Господа, ми прославляємо Його перед іншими і свідчимо про Його реальність, Його владу та Його роботу.

____________________________________________________________

[xiv] Ця хвала і свідчення є способом прийняття на себе імені Христа.

Ми також беремо на себе ім’я Ісуса Христа, якщо залучаємося до Його роботи. Слід зазначити, що Дванадцять Апостолів є «особливими свідками імені Христа в усьому світі». [xv] Підтримуючи їх в цьому доручені, ми приймаємо участь у роботі Дванадцятьох, і, таким чином, беремо роботу та ім’я Христа на себе.

Народитися від Бога: таємниця духовного відродження

Але існує ще один спосіб взяти на себе ім’я Ісуса Христа. Цей спосіб має відношення до майбутньої події, яка згадується кожен раз, коли ми приймаємо причастя і засвідчуємо про свою готовність взяти на себе Його ім’я таким досконалим способом. М. Кетрін Томас називає цю майбутню подію «таємницею духовного відродження». [xvi]

Ідея духовного відродження була вперше представлена Ісусом при розмові з Никодимом: «Ви повинні народитися знову». [xvii] Концепція народження асоціюється з образом батьків або пращурів. Коли ми народжуємося знову через прийняття хрищення, ми погоджуємося прийняти Ісуса як нашого духовного Батька і віддаємо себе, щоб бути прийнятими в Його сім’ю, яка є Його Церквою. Отже, навіки-віків ми називаємося іменем нашого названого Батька – Ісуса Христа, ім’ям Якого також називається наша нова сім’я. Ми приймаємо Ісуса як нашого названого Батька у тому сенсі, що Він стає батьком або засновником нашого спасіння; тобто наше спасіння народжено від Нього. Цар Веніямин сказав: «через той завіт, який ви склали, вас будуть називати дітьми Христа, Його синами, і Його дочками; бо знайте, цього дня Він духовно народив вас». [xviii] Старійшина Макконкі писав:

Ті, хто народилися знову, не тільки живуть новим життям, але у них є новий Батько. Їх нове життя є життям праведності, та їх новим батьком стає сам Бог. Вони стають синами Божими, або, точніше кажучи, вони стають синами й дочками Ісуса Христа. Вони носять, з тієї миті і назавжди, ім’я їхнього нового батька; тобто, вони беруть на себе ім’я Христа і стають християнами не тільки на словах, але й на ділі. Через усиновлення вони стають сіменем або нащадками Христа, дітьми в Його сім’ї, членами Його роду, який є досконалим родом бездоганної віри. [xix]

Таким чином не можна сказати, що ми відмовляємося від нашого Небесного Батька, який є Творцем наших духовних тіл, приймаючи Ісуса Христа, який є нашим Старшим Братом. Навпаки, Небесний Батько дає наказ, щоб ми взяли на себе ім’я Його Сина, Ісуса Христа, увійшовши у води хрищення. До того ж, як ми вже згадували, кожен раз, коли ми приймаємо причастя, ми свідчимо Батькові про свою готовність взяти на себе ім’я Ісуса Христа, а саме: підготувати себе і з нетерпінням чекати того дня, коли ми зможемо повністю взяти на себе ім’я Ісуса Христа.

Слід зрозуміти, що необхідність взяти на себе ім’я Ісуса Христа є центральним питанням і метою Євангелії. Вочевидь, нема нічого більш важливого для нашого спасіння і остаточного піднесення, ніж прийняття на себе цього святого імені.

Повністю взяти на себе ім’я Ісуса Христа

Це все повертає нас до царя Веніямина і до того, як він використовував священство, щоб сприяти духовному досвіду, за допомогою якого його народ зміг в повній мірі взяти на себе ім’я Ісуса Христа, – тобто до «таємниці духовного відродження».

Нагадаємо, що пророк-цар освятив себе і, таким чином, повністю взяв на себе ім’я Христа. Тепер він мав змогу допомагати іншим. Ісус показав приклад цього. У своїй великій заступницькій молитві, він сказав Батькові, «І за них [апостолів] Я посвячую Себе, щоб і вони були освячені». [хх] Тобто Він збирався звеличити Своє покликання через Свою спокутну жертву, щоб Він міг цілком і повністю стати Спасителем. Він сказав, що збирався зробити це для того, щоб надати можливість Своїм апостолам очиститись, «щоб і вони були освячені». Таким самим чином цар Веніамін освятив себе – повністю взяв на себе ім’я Христа, а потім щиро молився, щоб через владу священства привести свій народ в присутність Господа. Цей процес допоміг йому бути не лише великим царем і захисником, але й стати великим пророком і священиком або, точніше кажучи, спасителем свого народу.

У відповідь на молитву царя Веніямина з’явився Ангел, який надав йому дозвіл зібрати людей, щоб вони могли отримати особливий дар, з яким вони змогли б «втішитися надзвичайно великою радістю» [xxi] та «сповнилися радості». [xxii] Ці терміни пов’язані з новим народженням. [xxiii] Ключова мета послання Ангела полягала в тому, щоб цар Веніямин дав людям «ім’я, щоб з допомогою цього вони могли відрізнятися від усіх людей, яких Господь Бог вивів з землі Єрусалимської». Без сумніву, цей народ був праведним та благодатним. Але що ж такого вони зробили, щоб заслужити честь отримати таке «ім’я»? Цар Веніямин пояснив, що це сталося тому, що «вони були старанним народом у додержанні заповідей Господа». З цієї причини, вони будуть благословенні «ім’я[м], яке ніколи не буде викреслене, хіба що тільки через провину». [xxiv]

З цього моменту всі зусилля царя — зібрати їх біля храму, провести для них проповідь, яка за структурою нагадувала храмовий ендаумент [xxv], згадуючи про необхідність бути «запечатаними» до Христа, щоб отримати вічне життя [xxvi] — були направлені на те, щоб допомогти своєму народові в повній мірі взяти на себе ім’я Ісуса Христа.

Варто підкреслити, що ці люди були праведним народом, старанним у дотриманні заповідей, що дає нам можливість припустити, що вони прийняли хрищення і таким чином вже взяли на себе ім’я Христа. Тож цар Веніамін, використовуючи священство, був посередником Бога, щоб надати цим добрим людям новий і більш цінний досвід з іменем Христа. Вочевидь, вони ніколи раніше не брали на себе ім’я Христа до такої міри. Що ж сталося після того, як вони зробили це? Кетрін Томас сказала, що вони досягли «вищої духовної площини в своєму прагненні повернутися до Бога… Народ відчув славу Божу і прийшов до особистого пізнання Його; через силу Святого Духа вони зазнали могутню зміну серця і пізнали таємницю духовного відродження». [xxvii]

Цей дивовижний досвід привів до «глибокої трансформації від простої великодушності до чогось такого, що навіть не можна було описати словами. Але саме так вони пояснили: «Дух Господа Вседержителя … звершив сильну зміну в нас, або в наших серцях, що ми вже не маємо бажання чинити зло, але постійно чинити добро.» (Мосія 5:2)». [xxviii]

Президент Джозеф Ф. Сміт пояснив, що відбувається, коли ми беремо на себе ім’я Ісуса Христа і відчуваємо могутню зміну серця:

Якщо в наших серцях панують добрі наміри служити Богу та дотримуватись Його заповідей, які плоди ми отримаємо? Яким буде результат? ,

… Люди будуть сповнені духом прощення, милосердя, милості, нелицемірної любові. Вони не будуть шукати приводу бути один проти одного; також не будуть користуватися чиєюсь слабкістю, необережністю або неосвіченістю; навпаки вони будуть поважати права неосвічених, слабких, тих, хто від них залежить та потребує захисту, як свої власні права; вони будуть зі святістю ставитись до свободи своїх ближніх, як до своєї власної свободи; вони будуть високо цінувати чесноти, репутацію і порядність своїх сусідів і братів так само, як вони будуть цінувати, поважати і свято шанувати свої власні. [xxix]

Справжній Сіон!

Храм та ім’я Ісуса Христа

Ключ до розуміння «таємниці духовного відродження» полягає в тому, що народ царя Веніямина повністю взяв на себе ім’я Христа в атмосфері храму. Ми не можемо переоцінити значення цього факту. Храм — це будинок, присвячений «імені» Господа. [ххх] Господнє «ім’я буде дано в цьому домі». [xxxi] Коли ми приймаємо причастя, ми безумовно вказуємо на нашу готовність увійти до храму, щоб в повній мірі взяти на себе ім’я Христа і отримати благословення піднесення. [xxxii] Роз’яснюючи те, як отримати повноту імені Христа, Старійшина Брюс Р. Макконкі писав: «ім’я Боже — Бог. Якщо Його ім’я записано на людині – це означає, що цю людину можна ототожнювати з богом. Як це можна пояснити ще ясніше? Ті, хто отримають вічне життя, стануть богами!» [xxxiii] Таким чином, саме в храмі ми в повній мірі отримуємо ім’я Ісуса Христа за допомогою таїнств спасіння та укладання завітів.

У храмі ми очищуємося, освячуємося і отримуємо помазання, щоб стати царями і священиками, царицями і священицями, схожими на Ісуса Христа. [xxxiv] Саме в храмі ми отримуємо ключі від Його знання і сили. Саме в храмі ми укладаємо послідовні завіти, які визначають спосіб життя зосереджений на Христі. [xxxv] Саме в храмі ми перетворюємося на спасителів на горі Сіон з Його «ім’я[м] завжди записаним у [наших] серцях» [xxxvi]; і саме там ціна, яку Він заплатив за кожного з нас, стає абсолютно реальною.

Нагадаємо, що нефійці отримали досвід, схожий на відвідування храму, коли Спаситель запросив їх, один за одним, підійти і доторкнутися до його ран і, таким чином, особисто пізнати реальність Спокути. [xxxvii] Оскільки вони фактично пізнали реальність слідів Спокути, вони перетворились на спасителів за образом Спасителя; тобто їхня здатність виконувати служіння з спасіння заради інших значно зросла, як це записано в перших віршах книги четвертого Нефія. Під час цієї зустрічі з воскреслим Спасителем вони в буквальному сенсі взяли на себе ім’я Христа, тоді як раніше вони отримали це ім’я лише символічно.

Саме в храмі ми стаємо пов’язаними з Ісусом за допомогою урочистого зобов’язання, яке не може бути порушене, окрім нашого власного гріха. Там ми символічно підносимося туди, де Він є, щоб стати такими, яким Він є, і досягти такої єдності з Ним, яку Він має з Батьком. Саме в храмі через укладання шлюбу ми отримуємо царство в Його Царстві. Все, що відбувається в храмі, вказує на необхідність повністю взяти на себе ім’я Ісуса Христа.

Ім’я Христа та висвячення в царі і цариці

Більш того, все, що відбувається в храмі, вказує на наше висвячення в царі і цариці в Царстві Божому. [xxxviii] Те, що ми робимо в храмі символічно, одного прекрасного дня буде зроблено буквально. [xxxix] Нагадаємо, що Нефійські царі зазвичай отримували нове ім’я, коли вони сходили на трон. Спочатку це ім’я було Нефій. [xl] Таким самим чином, коли ми піднімаємося до нашого трону, нам дається нове ім’я — ім’я нашого висвячення в царі і цариці. Це царське ім’я – Ісус Христос; ми стаємо співспадкоємцями з Ним. Таким чином те, що ми повністю беремо на себе ім’я Ісуса Христа, відкриває для нас двері можливості стати гідними трону та піднесення.

Пророк Єремія зрадів, коли прочитав, зрозумів і засвоїв значення слова Господа, яке стосувалося необхідності взяти на себе ім’я Ісуса Христа: «Надбані слова Твої, і я з’їв їх; і було слово Твоє для мене радістю і втіхою серця мого; бо ймення Твоє надане мені, Господе, Боже Саваоте!». [xli] Старійшина Макконкі вчив:

У нас є можливість і здатність і сила осягнути, що означає цей статус [синів і дочок Бога] після того, як ми приймемо Господа усім серцем (див. У і З 39:16). Таїнства, що виконуються в храмах, є таїнствами піднесення; вони відчиняють нам двері до спадщини синівства; вони відчиняють нам двері, щоб ми могли стати синами і дочками, домочадцями Бога у вічності… якщо ми надалі залишатимемося вірними, щоб в кінці кінців отримати повноту Батька. Обряди храму відчиняють двері, за якими знаходиться вся сила і вся мудрість, і всі знання. Храмові обряди відкривають шлях до членства в Церкві Першонародженого. Вони відкривають двері для можливості стати царями і священиками й успадкувати все. [xlii]

Кетрін Томас прийшла до такого висновку: «Завдяки атмосфері храму народ царя Веніямина отримав дар духовного знання і сили, який перевтілив їх з хороших людей на людей подібних Христу. Те, що вони отримали завдяки силі священства, — це одкровення про природу Христа та сила уподібнитися Його образу». [xliii] Безсумнівно, ті, хто в повній мірі бере на себе ім’я Ісуса Христа, отримують право увійти в Його присутність, отримати своє піднесення і стати богами. В цьому полягає «таємниця духовного відродження». [xliv]

І на завершення, саме в цьому полягає сутність Сіону, який можливий тільки якщо повністю взяти на себе ім’я Ісуса Христа.

Ця стаття була опублікована англійською мовою на сайті ldsmag.com та перекладена Половченко Оленою.

__________________________

[i] Мосія 5:2

[ii] Мосія 1:11

[iii] Thomas, “Benjamin and the Mysteries of God,” 281.

[iv] Haight, “The Sacrament-and the Sacrifice,” 59; emphasis added.

[v] 2 Нефій 31:13

[vi] Мороній 4:3; У і З 20:37.

[vii] McConkie, Mormon Doctrine, 101.

[viii] У і З 115:4; 3 Нефій 27:7-8.

[ix] Ісая 9:6; 2 Нефій19:6.

[x] У і З 76:54, 71, 76, 94; 93:22; 107:19.

[xi] Авраам 1:18.

[xii] Oaks, “Taking Upon Us the Name of Jesus Christ,” 80; quoting D&C 18:21.

[xiii] 1 Петра 3:15.

[xiv] Етер 12:41.

[xv] У і З 107:23.

[xvi] Thomas, “Benjamin and the Mysteries of God,” 277.

[xvii] Івана 3:7.

[xviii] Мосія 5:7; див. також Алма 5:14; 36:23-26.

[xix] McConkie, A New Witness for the Articles of Faith, 284.

[xx] Івана 17:19.

[xxi] Мосія 3:13.

[xxii] Мосія 4:3.

[xxiii] Thomas, “Benjamin and the Mysteries of God,” 285-286.

[xxiv] Мосія 1:11-12.

[xxv] Thomas, “Benjamin and the Mysteries of God,” 292.

[xxvi] Мосія 5:15.

[xxvii] Thomas, “Benjamin and the Mysteries of God,” 293.

[xxviii] Thomas, “Benjamin and the Mysteries of God,” 290.

[xxix] Smith, Teachings of Presidents of the Church: Joseph F. Smith, 425.

[xxx] 1 Kings 3:2; 5:5; 8:1620, 29, 44, 48; 1 Chronicles 22:810, 19; 29:16; 2 Chronicles 2:4; 6:510, 20, 34, 38.

[xxxi] У і З 109:26.

[xxxii] Oaks, “Taking Upon Us the Name of Jesus Christ,” 80.

[xxxiii] McConkie, Doctrinal New Testament Commentary, 3:459.

[xxxiv] Smith, Teachings of Presidents of the Church: Joseph Smith, 22.

[xxxv] Encyclopedia of Mormonism, 45456.

[xxxvi] Мосія 5:12.

[xxxvii] 3 Нефій 11:14-17.

[xxxviii] Encyclopedia of Mormonism, 1464; McConkie, Conference Report, Oct. 1955, 13.

[xxxix] У і З 76:55-58.

[xl] Encyclopedia of Mormonism, 191.

[xli] Єремія 15:16.

[xlii] McConkie, Conference Report, Oct. 1955, 13.

[xliii] Thomas, “Benjamin and the Mysteries of God,” 292.

[xliv] Thomas, “Benjamin and the Mysteries of God,” 277.

The following two tabs change content below.

Viktor

Делюсь Евангелием онлайн/ Ділюсь Євангелією онлайн/ Sharing the Gospel Online
Позначки: