Ми постійно чуємо щось про подолання випробувань, але як бути з випробуваннями, які завжди з нами? З тими, які не зникнуть?

У фільмі «Сніданок у Тіффані» персонаж Одрі Хепберн, Холлі Голайтлі, каже Полу (Джордж Пеппард), що їй зовсім нестерпно.

– Слухай, бувають у тебе дні, коли ти на стінку дерешся?

– Туга, чи що?

– Ні, – сказала вона повільно. – Туга буває, коли ти гладшаєш чи коли надто довго йде дощ. Ти сумний – і все. А коли на стінку дерешся – це значить, що ти вже дійшов. Тобі страшно, ти весь упріваєш від жаху, а чого боїшся – сам не знаєш. Боїшся, що станеться щось жахливе, але не знаєш, що саме. З тобою так буває?

У мене були такі почуття. У мене були такі почуття стільки, скільки я себе пам’ятаю. Коли я навчалася в початковій школі, то дуже нервувала, коли у нас проходили заплановані заняття з протипожежної безпеки. Справа була не в звуці – насправді все було гаразд, коли я не знала, що буде пожежна тривога. Я починала непокоїтися, коли знала, що це станеться. Це звучить безглуздо, але, знаючи те, що я знаю про себе зараз, я розумію, що я була першокласницею з тривожним розладом. Я вдавала хвору, щоб мама приходила за мною до початку пожежної тривоги. Коли я спробувала пояснити їй, що мене непокоїть в тому, що я знаю, що буде заняття з пожежної безпеки, я не змогла цього зробити. Я не змогла висловити словами те, що відчувала. Я не змогла описати всепоглинаючу паніку в моєму мозку від того, що щось повинно було трапитися.

Я НЕ МОГЛА ЗУПИНИТИСЯ

Таке відбувалося не тільки з заняттями з пожежної безпеки. Я непокоїлася про все на світі. Я весь час себе накручувала. Люди говорили, щоб я перестала переживати, але я не могла.

У Церкви мій консультант в класі «Дівчина спілки взаємного вдосконалення» сказала, що ми можемо контролювати свої думки. То був не перший раз, коли я це чула, але вперше я зрозуміла, що не можу контролювати свої тривожні думки. Я відчувала себе розбитою, мені було соромно, тому що, як би я не намагалась, сумні думки затягували мене все глибше й глибше. Я була у владі будь-якої думки, якою керувала якась таємнича сила в моєму мозку. Я знала, що це ненормально, але я не знала, що робити. Тож я не робила нічого.

Мої переживання в старшій школі представляли собою вир думок, які крутилися навколо мого почуття власної гідності, перфекціонізму і комплексів. Це було не життя. Мені пощастило, що оточуючі люди витягали мене з темряви в найгірші моменти. Та сама консультант в класі «Дівчина спілки взаємного вдосконалення» завжди помічала, коли зі мною було щось не так, і вона не дозволяла мені ігнорувати це – вона змушувала мене говорити з нею, і я не відчула себе невидимкою. Моя сестра намагалася з усіх сил бути поруч зі мною. Я ніколи не говорила їй про те, що відбувається в моїй голові, але вона відчувала, що зі мною не все гаразд. Я була оточена людьми, які любили мене і робили все, що могли, аби допомогти тому клубку нервів, яким я тоді була.

Коли я була на місії, моя тривожність з’являлась і зникала, коли їй було завгодно. Одного разу цілий трансфер я була такою схвильованою, що не могла ні спати, ні їсти. Були дні, коли мене затягувало в це надто вже звичне коло невпевненості в собі. Але навіть тоді я не усвідомлювала, що у мене тривожний розлад. Місіонерська діяльність не дозволяла мені зосереджуватися на тому, що відбувалося всередині мене. Потім, коли я повернулася додому, моє життя стало суцільним кошмаром. Я думала, це все через мої проблем з самооцінкою, але це був тільки симптом основної проблеми.

На останньому курсі університету мій тривожний розлад досяг свого піку. Найкраще цей стан можна описати словами Чіді Анагоньє:

«Ви знаєте звук, який видає виделка в подрібнювачі відходів? Це звук, який весь час видає мій мозок».

Однієї неділі я вийшла з церковної будівлі і пішла додому. Я не знала чому, але я просто не могла залишатися там. Я мала піти. Я пішла додому, де сортувала за кольорами желейних ведмедиків і дві години слухала одну й ту ж саму пісню «Бітлз». Я відчувала, що не можу відключити свій мозок, що б я не робила. Я почала робити речі, які мали на мене руйнівний вплив. Це були дрібниці, але мені не подобалося те, куди ці звички могли мене привести. Я поговорила зі своїм єпископом, і він запропонував мені звернутися до психотерапевта, тому що він бачив те, чого я не могла побачити: я шукала способи, за допомогою яких я могла б себе контролювати, але робила це неправильно.

ПРИЙНЯТИ ВИПРОБУВАННЯ

Я почала зустрічатися з терапевтом, і він допоміг мені протистояти моєму тривожному розладу. Він змушував мене придумувати позитивні механізми його подолання, коли я відчувала, що втрачаю над собою контроль. З того, що він розповів, найбільше мені сподобалося, що тривожність є частиною реакції нервової системи «бий або біжи», і що це важлива частина людського буття, але, на жаль, мій мозок не може відрізнити уявного ведмедя від справжнього. Як тільки я зрозуміла, що відбувається з моїм мозком, мені стало легше його заспокоювати. Я усвідомила, що мені дуже допомагало просто сказати тому, кому я довіряла: «Я дуже непокоюся через …»

У більшості випадків людиною, якій я довіряла, була моя мама. Спочатку було важко розповідати їй про мою тривожність, тому що раніше в моєму житті було так: коли я розповідала людям, що я через щось непокоїлася, вони казали, щоб я не хвилювалася так сильно, але мій мозок не переставав непокоїтись, і це зазвичай призводило до того, що вони розчаровувалися в мені. Я зазвичай думала: «Я не хочу бути складною у спілкуванні. Я також не хочу робити те, що роблю!». На щастя, моя мама сприйняла все серйозно. Вона співпереживала разом зі мною і поділилася своїм досвідом післяпологової тривожності. Це допомогло мені відчути себе не такою зломленою та самотньою.

Мій тривожний мозок – це частина мене. Я досягла великого прогресу, але у мене досі є дні, коли я не можу дихати, і мій мозок не заспокоюється. Всього кілька тижнів тому я була в продуктовому магазині, і відчула, що мені потрібно або сісти на підлогу і плакати, або негайно забиратися звідти. Можливо, в майбутньому у мене знову будуть напади паніки.

Коли я була на місії, я почула у виступі фразу, яка зворушила мене:

Брати і сестри… усвідомлюйте і приймайте ваші слабкості, але не дозволяйте їм сковувати вас, тому що деякі з них будуть вашими супутниками, доки ви не підете з цього земного життя.

В той момент я зрозуміла, що мої найбільші труднощі – тривожність, перфекціонізм і невпевненість в собі – будуть частиною мене до кінця мого життя. Я не можу втекти від них або поховати їх глибоко всередині себе. Мені доведеться подивитися їм в обличчя, інакше вони зжеруть мене живцем.

Занадто часто ми концентруємося на подоланні випробувань, а не на ймовірності того, що нам доведеться жити з ними завжди. Будуть перехідні фази в нашому житті і супутні їм випробування, але найбільша боротьба в нашому житті, ймовірно, буде з нами до кінця. Ми повинні навчитися нести цей тягар і жити з ним, замість того щоб бажати, щоб одного разу він зник. В одну зі своїх найважчих хвилин я прочитала виступ Старійшини Холланда «Немов розбита посудина». Я відчувала себе такою розбитою, але читати це було дивним чином втішно.

«Шукаючи хоч якийсь спокій і розуміння у таких складних питаннях, дуже важливо пам’ятати, що ми живемо – і це було наше рішення – у занепалому світі, де наше прагнення досягнути божественності піддасться перевірці і буде постійно випробовуватися». (Виділено автором)

Мені нагадали, що я вибрала це життя. Ще до того, як прийти на Землю, я зробила вибір пройти своє випробування. Я знала, що це життя буде неймовірно важким, але все одно прийняла виклик. Є якась сила в знанні того, що це був мій вибір. Старійшина Холланд продовжує:

«Найбільшим запевненням у Божому плані є те, що нам було обіцяно Спасителя, Викупителя, Який, завдяки нашій вірі в Нього, переможно підніме нас над усіма тими перевірками і випробуваннями, навіть якщо ціна, яку за це треба сплатити Батькові, Хто послав Його, та Синові, Хто прийшов,—неосяжна. Лише завдяки вдячності за таку божественну любов ці наші менші страждання спочатку стануть терпимими, потім зрозумілими і зрештою викупительними».

Ми живемо на цій землі, щоб зрозуміти, наскільки нам потрібна Спокута Ісуса, тому що є так багато того, що може нас зломити.

КОЛИ БО Я СЛАБИЙ, ТОДІ Я СИЛЬНИЙ

Хоча ми не знаємо, яким було випробування апостола Павла, ми знаємо, що воно непокоїло його постійно. Як і я, Павло молився, щоб Господь усунув цю проблему, але коли Він цього не зробив, Павлу довелося навчитися справлятися з цим. Він писав:

«… дано мені в тіло колючку…

Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене.

І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. 

Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний».

Деякі з наших випробувань ніколи не залишать нас у цьому житті, і це нормально, тому що вони можуть зробити нас більш схожими на нашого Спасителя. Навчившись терпляче зносити їх та виявляти співчуття до себе та інших, ми можемо стати найкращою версією самих себе.

Коли у мене бувають важкі моменти – моменти, коли я не маю терпіння або співчуття до себе – я намагаюся щосили спиратися на Небесного Батька. Я часто шукаю розуміння або підтвердження того, що я відчуваю. Я не раз згадувала слова Ісаї: «Твої мури позавсіди передо Мною». Небесний Батько знає про мою боротьбу. Він бачить, як важко мені відчувати, ніби мої думки насправді не мої. Так само, як я знаю, що Він плакав разом зі мною, я знаю, що Він зі мною в ті хвилини, коли я не можу дихати, коли мені дуже страшно, і я не знаю чому.

Я завжди сподівалася, що опинюся по іншу сторону тривожності, але замість цього Небесний Батько дав мені спокій в хвилини глибоких страждань.

Замість того, щоб зцілити мене, Він мене вчить.

Ця стаття була написана англійською мовою Елішею Ренсом і Емі Кейм та опублікована на сайті thirdhour.org. Переклад Тамары Мартиненко.

The following two tabs change content below.

Позаштатний працівник

Ця публікація була написана/перекладена одним із позаштатних працівників сайту mormon.in.ua Якщо ви маєте зацікавленість надати матеріали (тексти, відео, графіка, та ін.), будь ласка, повідомте нам на пошту: [email protected]

Latest posts by Позаштатний працівник (see all)

Pin It on Pinterest