Лист Г'ю Б. Брауна про сумніви, який раніше не було оприлюднено

huge_b_brown

Г’ю Б. Браун служив в якості апостола, а пізніше в якості члена Першого Президентства Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. До того він недовго працював професором релігії в Університеті Бригама Янга. У той час він отримав лист від близького друга, який переживав те, що зараз називається «кризою віри». Порада, яку він дав майже сімдесят років тому, ніколи не публікувалася, але є актуальною для нас і зараз, коли ми всі боремося за те, щоб «зберегти віру».

 

Г’ю Б. Браун

8 листопада 1946 р.

Мій любий —-:

Я дуже зрадів, коли отримав твого листа від 25 жовтня, і я ціную твою довіру. Твоя відвертість щодо розумової та духовної боротьби не стала для мене несподіванкою, оскільки я вже деякий час відчував, що води твоєї зазвичай спокійної душі стали дещо каламутними і неспокійними.

Ти б здивувався, якби я сказав тобі, що в мене також були періоди розгубленості, невизначеності та сумнівів; що я також пізнав темряву, туманність і холод долини, яка лежить між освітленими вершинами віри і впевненості в собі, і що тільки пам’ять про вершини гір вздовж дороги, якою я йшов, у поєднанні з дещо туманним баченням інших, які все ще попереду, дали мені мужність продовжувати йти потроху, коли у мене виникала спокуса «кинути це все», загорнутися в незручну ковдру сумнівів і співчуття до себе і просто все покинути. Тож у мене був такий досвід. Але я впевнено можу сказати, що кожен пік, на який я піднімався, здавався більш високим і надихаючим, ніж попередній, принаймні частково, я думаю, через темний фон долини, якою я йшов. Різкі контрасти іноді найбільш показові.

З огляду на вищенаведене визнання не очікуй на дискусію або коротку розповідь про віру в Бога і безсмертя. Однак, і я сподіваюся, що так і буде, розповідь про деякі особисті переживання і спостереження може дати тобі відчуття, що ти не самотній в цьому, і принести розраду, мужність, надію і віру, зможе оновити в вас дух пригод, дух ентузіазму в пошуках істини.

По-перше, я виявив, що періоди сумнівів і скептицизму, негативних реакцій і зневіри завжди відрізнялися темрявою, охолодженням духу, дріб’язковістю, цинізмом і взагалі стражданнями, навіть бажанням забутися. У той час як періоди віри, надії і позитивних реакцій були часом бадьорості і жвавості, сповненими бажання бути і ставати кимось, піднімати та надихати, і з упевненістю дивитися на щось ще більш важливе. У цьому стані життя мало темп і ритм, жвавість і важливість, і я тріумфував від думки, що я зможу забезпечити ці блага, радість і можливості для своїх дітей.

Саме через егоїстичне почуття особистого задоволення тоді, я вирішив зануритися у ясний, прохолодний потік віри, а не валятися в каламутному, виснажливому, застійному болоті сумнівів і цинізму. Іншими словами, віра виплачує дивіденди радості, коли ми просуваємося вперед.

Мені подобається визначення віри Фосдіка: «Віра – це бачення, при якому повинна бути переконаність в тому, чого поки що не можна побачити, і мужність діяти на основі цього розуміння».

Іноді мені доводилося брати себе в руки і наказувати колінам зігнутися, голові схилитися, а духу каятися. Але я свідчу, що я бачив більш далекі перспективи, коли стояв на колінах, ніж коли стояв прямо. Якимось чином стояння на колінах, здавалося, відкривало віконниці душі і приводило об’єктив віри в фокус.

Багато хто до нас загадувався над питанням, чи не є молитва лише розмовою з самим собою, а єдина відповідь – відлуння власного голосу. З іншого боку, однак, молитва була життєво важливим принципом – центром віри мільйонів благородних чоловіків та жінок. Той факт, що вона століттями приносила велику радість, безумовно, підтверджує її цінність – вона продовжує діяти. Вона надійна в своїй постійності, як схід сонця. Вона – не особисте бажання, не просте прийняття бажаного за дійсне або раціоналізація. Я пройшов через свій власний досвід з переконанням, що молитва – це товариство з Богом; насправді, я сумніваюся, чи зміг би я пережити деякі нещодавні випробування, якби у мене не було цього притулку.

Що стосується того, чи існує Бог насправді, я не буду переконувати. Але я, як і ти, подивився навколо і побачив міріади доказів плану, мети та задуму і дорікнув собі за те, що колись сумнівався в існуванні Творця.

Мені говорили, і, здається, є достатньо доказів на підтримку цього, що матерія непорушна, що вона вічна. У молодості, якби мій вчитель в школі сказав мені, що стіл, на якому я писав, був непорушний, а потім, якщо б школа згоріла, і я побачив би тільки попіл на місці мого столу, я, безсумнівно, втратив би віру в свого вчителя. Вочевидь, переді мною був би доказ його недоумства. Але пізніше, в старших класах та університеті, в лабораторії, я навчився уловлювати та зважувати гази, масла і попіл, що виникли в результаті горіння деревини, і виявив, що процес горіння насправді нічого не знищує, тоді я прийшов до висновку, що мій юнацький скептицизм був лише свідченням мого обмеженого знання. З того часу смирення спонукало мене не наважуватися ставити під сумнів істини, які були встановлені через докази досліджень і спостережень. Моя допитлива душа все ще ставить запитання, але мої питання стосуються способів і засобів розшифровки і встановлення істини, і знаходження взаємозв’язку між спостереженням та інтуїцією, між знанням та вірою.

Є багато речей, які я не можу пояснити, є багато речей, які я не можу зрозуміти, але в одному я дійсно впевнений, що Бог дійсно живе, що зі смертю не закінчиться моє свідоме існування. Я не можу змусити себе повірити, що в той час, як мій стіл, який є всього лише неживою матерією, – непорушний, а набагато цінніші, насправді найбільш цінні речі, які я знаю, – людська особистість і любов – лише скороминущі і тимчасові, і мають бути знищені і завершитися, коли я перестану фізично реагувати на те, що мене оточує в цьому світі.

Те незначне логічне мислення, яке я розвинув, ті маленькі знання, які я отримав, не дозволяють мені прийняти гіпотезу про те, що індивідуальність буде повністю знищена.

Чому Бог не наближається до мене або не дає мені наблизитися до Нього, щоб я міг своїми фізичними почуттями осягнути Його, я не знаю. Але я знаю те, що Він так налаштував мій дух, що я відчуваю і реагую, коли від Нього йдуть певні імпульси.

Я припускаю, що якби ненароджена дитина могла говорити, вона повстала б проти перспективи народження; вона б сказала: «Я не зможу жити, якщо ви витягнете мене з мого теперішнього середовища під серцем моєї матері. Моє життя настільки безсумнівно є частиною її життя, що, якщо ви розділите нас, я впевнений, що помру і перестану існувати». І все ж ця дитина, народившись, опиняється в оточенні, придатному для її нерозвинутих органів і функцій. Вона дізнається, що хтось забезпечив все для її приходу, що є вода, їжа та повітря, щоб задовольнити її шлунок та легені, які хоча вона й мала, не були потрібні в її передродовому стані.

Цікаво, що коли ми вмираємо, ми насправді просто народжуємося в іншу сферу. Особисто я цілком згоден віддати свій відхід на волю того ж доброго Бога, який створив умови для мого приходу сюди, і особисто я вважаю, що у мене можуть бути певні духовні органи, які будуть функціонувати повністю тільки тоді, коли я буду народжений в оточенні, яке придатне для них.

Що ж, цей лист вже занадто довгий. Спочатку я пообіцяв, що не буду вступати в суперечки, і все ж таки я боюся, що я, щонайменше, наблизився впритул до дискусії. Я хочу, щоб ти знав, мій любий сину і брате, що я дуже зацікавлений у твоєму майбутньому. Я вважаю, що шалені атаки, влаштовані на твою віру, на твої сили розуму, на надію, якої ти тримався в минулому, були влаштовані як випробовування. Я твердо вірю, що у тебе надзвичайне майбутнє, і що через твої можливості супротивник, і я думаю, що це саме супротивник, обрушує рішучий удар на тебе. Я дуже добре знаю тебе, щоб вважати, що ти відступиш і залишиш поле бою, доки ця атака триває. Я раджу тобі використовувати позитивне ставлення у твоєму спілкуванні з іншими, взяти на себе зобов’язання переконати їх в реальності того, у що ти віриш, шукати докази для підтримки цієї віри, і я думаю, ти будеш здивований, що існує набагато більше доказів на підтримку віри, ніж тих, які мобілізовані на підтримку протилежної сторони.

Я з нетерпінням чекатиму того часу, коли ми зможемо зустрітися знову, і сподіваюся, що ми зможемо часто зустрічатися, оскільки я завжди цінував твою дружбу і твоє товариство в минулому. Мої вітання твоїй дружині та дитині, і тобі, і нехай Бог благословить тебе, щоб ти крізь туман побачив проблиск сонячного світла.

З повагою, твій друг і брат,

Г’ю Б. Браун

Примітка Стіва Денслі-молодшого стосовно джерела: Цей лист дістався мені від моєї бабусі. Вона була секретарем Г’ю Б. Брауна, коли він був професором в Університеті Бригама Янга. Її попросили переписати цього листа і відправити його справжньому одержувачу. Їй так сильно сподобався лист, що вона запитала, чи може вона зробити копію для себе. Г’ю Б. Браун погодився, щоб вона зробила копію, за умови, що ім’я людини буде видалено. Відсканована копія цього листа розміщена тут за посиланням нижче. Читачі побачать, що після підпису зазначено, що лист було записано «млд», що означає Мері Лу Діксон, це дівоче прізвище моєї бабусі, Мері Лу Тейлор. Читачі також побачать надпис від руки на першій сторінці. Це почерк моєї бабусі. Там написано: «Втрачена віра в Бога та безсмертя і готовність все це кинути». З метою поліпшення зручності читання були зроблені незначні виправлення.

Ця стаття була написана англійською мовою Стівом Денслі-молодшим та опублікована на сайті mormonhub.com. Переклад Тамари Мартиненко.

The following two tabs change content below.

Позаштатний працівник

Ця публікація була написана/перекладена одним із позаштатних працівників сайту mormon.in.ua Якщо ви маєте зацікавленість надати матеріали (тексти, відео, графіка, та ін.), будь ласка, повідомте нам на пошту: [email protected]

Pin It on Pinterest