перемогти улуюблені гріхи

У кожного з нас є свої «улюблені гріхи», яких з якоїсь причини ми не можемо позбутися. Отже, коли ми втрачаємо надію і відчуваємо, що змінитися неможливо, як нам перемогти слабкості, які тягнуть нас назад?

Коли я служив в якості місіонера в Південній Кароліні, один з членів Церкви поділився секретом, який став йому відомий після 14 років служіння єпископом: «Ми всі звужуємо наші гріхи до тих небагатьох, від яких ми отримуємо задоволення». Це мене дуже непокоїло. Чи справді віруючі Святі Останніх Днів отримують задоволення від певних гріхів, і вони свідомо повторюють їх, незважаючи на їхні наслідки? Я думав, що «злочестивість ніколи не була щастям» (Алма 41:10).

Проте, я провів більшу частину свого життя, повторюючи одні й ті ж самі гріхи знов і знов. Давайте відверто – хіба не всі ми так робимо? І Біблія, і Книга Мормона проголошують, що «всі згрішили» (Римлян 3:23) і «усі ми, немов вівці, заблукали» (Мосія 14:6). І хоча не всі ми вчиняємо кожен гріх, у кожного з нас є свої «улюблені гріхи», яких з якоїсь причини ми не можемо позбутися.

Чому? Така поведінка є безглуздою і духовно небезпечною. Вона також може змусити нас думати, що значні зміни неможливі. Тож як же покласти цьому край?

ЧОМУ МИ НЕ МОЖЕМО ПЕРЕСТАТИ ПОВТОРЮВАТИ ОДНІ Й ТІ САМІ ГРІХИ?

Почнемо з розуміння того, чому ми грішимо. По-перше, нам потрібно зрозуміти, що ми не просто «робимо помилки» – поширений евфемізм СПД – і гріхи не є випадковими. Час від часу кожен з нас свідомо діє проти волі Бога. Ми грішимо, бо хочемо. Можливо, спочатку нам було цікаво, як щось відчувається або яке воно на смак. Можливо, короткострокове задоволення здавалося привабливим, тиск з боку однолітків – високим, а негативних наслідків, здавалося, не буде. Ми знали, що вчинок був неправильним, але все ж вирішили це зробити.

Як не дивно, такий вибір знижує нашу здатність зробити інший вибір наступного разу. Як зауважив Нефій, коли ми повторюємо одні й ті самі гріхи, ці непомітні лляні нитки стають «міцними мотузками навічно» (2 Нефій 26:22). Старійшина Джеймс Е. Талмейдж пояснив цю глибоку думку: «Покаяння не завжди можливе. Коли час покаяння відкладається, здатність покаятися слабшає; коли ми нехтуємо цією священною можливістю, ми поступово втрачаємо здатність діяти». Отже, якщо спочатку ми грішимо, бо хочемо, зрештою ми повторюємо ті ж самі гріхи, тому що буквально не можемо нічого з собою вдіяти.

Ця нездатність змінитися – результат закам’янілого серця. Ми не хочемо, щоб Дух змушував нас відчувати себе незручно, тому ми перестаємо прислухатися до Нього. І врешті-решт, на нашу біду, Він відходить.

КОЛИ ГРІХ, ЩО ПОВТОРЮЄТЬСЯ, РОБИТЬ НАШІ СЕРЦЯ ЗАКАМ’ЯНІЛИМИ, СИЛИ ВОЛІ НЕДОСТАТНЬО.

Коли 135 000 військо мідіянітян перевершувало кількістю 32 000 військо Гедеона, Господь сказав, що армія Гедеона занадто велика (див. Суддів 7:1-3). «Численний той народ, що з тобою, щоб Я дав мідіянітян в його руку, щоб не запишався надо Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя спасла мене» (ст. 2). Отже, Господь двічі наказав Гедеону скоротити армію, аж поки кількість воїнів не сягнула 300. Зрештою, з огляду на те, що ізраїльська армія становила менше одного відсотка від її початкового розміру, на кожні 400 мідіянітян залишався тільки один ізраїльтянин.

Завдяки такому різкому скороченню війська Бог був впевнений, що Гедеон та його люди будуть покладатися на Нього, а не на своє «рамено тілесне» (2 Хрон. 32:8). Гедеон та його люди не самі себе врятували, і вони знали це; їх врятував Бог. 

Чому Бог був так зацікавлений у тому, щоб люди Гедеона визнали Його своїм єдиним дієвим джерелом сили? З тієї ж причини, з якої Він хоче цього від нас: Бог не потребує нашого вихваляння, але Він хоче, щоб ми визнали заради себе самих, що ми не можемо духовно вижити без Його допомоги. Як сказав Президент Генрі Б. Айрінг, нам «потрібні сили більші за наші власні, щоб дотримуватися заповідей за будь-яких обставин у житті». Тому що, як би ми не старалися, нашої власної дисципліни ніколи не буде досить.

На жаль, ми так багато говоримо про силу волі і слухняність, як ніби «старанніше намагатися» це ключ до особистої праведності. Це не так. Як і Аммону, нам потрібно визнати, що ми «ніщо», тому що «щодо [нашої] сили – [ми] слабкі» (Алма 26:12). І це нормально! Навіть Христос робив Свою роботу не один. Іноді Він відходив від натовпу, щоб помолитися Своєму Батькові. А коли Він молився в Гефсиманії, ангел прийшов зміцнити Його (див. від Луки 22:43). Навіть нашому безгрішному Спасителеві потрібна була сила, що перевершувала Його власну, і влада від нашого Небесного Батька.

Можливо, однієї лише сили волі буде досить, коли справа доходить до дотримання більшості заповідей. Але коли ми стикаємося з тими гріхами, від яких ми постійно «отримуємо задоволення», особистої дисципліни недостатньо. Якби ви могли самостійно подолати свої звичні повторювані гріхи, ви б вже зробили це. Ви цього не зробили і вам би це не вдалося просто тому, що ви не в змозі це зробити. Коли ми наодинці, ми занадто слабкі.

БОГ МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИ НАШІ НАЙСЕРЙОЗНІШІ СЛАБКОСТІ НА НАШІ НАЙСИЛЬНІШІ СТОРОНИ.

Колись я думав, що могутні зміни серця траплялися тільки з давніми пророками. Проте, Старійшина Беднар пояснив: «Зазнати такої зміни у серцях через Святого Духа, щоб ‘ми вже не ма[ли] бажання чинити зло, але постійно чинити добро’ (Мосія 5:2), як сталося з народом царя Веніяміна, є взятим нами на себе завітним обов’язком». Кожен з нас уклав завіт відчути цю зміну щонайменше один раз. І коли завдяки цій зміні ми більше не бажаємо вибирати зло, наші слабкості не просто зменшяться. Вони стануть потужними інструментами добра.

З Божою благодаттю конкретні слабкості можуть стати їх діаметрально протилежними сильними сторонами. Фактично, багато – якщо не всі – з найбільших згадуваних у Писаннях духовних сил колись були слабкостями.

У Старому Завіті основу християнства становлять слова двох пророків: Ісаї і Мойсея. Спаситель проголосив: «Великими є слова Ісаї» (3 Нефій 23:1), і Він цитував Ісаю більше, ніж будь-якого іншого пророка. З вуст Мойсея вийшов Закон Мойсеїв, що містив у собі Десять Заповідей. Як не дивно, обидва вони раніше соромилися своєї мовної слабкості (Вихід 6:30; Вихід 4:10; Ісая 6:5). Мова була також упокорюючою слабкістю для Еноха. Однак, якщо судити з ефекту його слів, пророча здатність Еноха надихати була незрівнянною (див. Мойсей 7:69).

Подібно до проблем Ісаї, Мойсея та Еноха з пов’язаних із здатність висловлювати свої думки словами, пророк Мороній був смиренний «незграбністю [своїх] рук» і «слабкістю» в письмі (Етер 12:24,25). Незважаючи на цю слабкість, Господь обрав Моронія для редагування багатьох розділів і титульної сторінки «найбільш правильної з усіх книг на світі». А вступ до Книги Мормона містить лише один уривок з Писань: Мороній 10:3-5 – найбільш цитовані місіонерами вірші і обіцянку, за допомогою якої ми визначаємо істинність Книги Мормона та відновленої євангелії.

Цей список можна продовжити. Апостол Павло, Алма-молодший та сини Мосії були сильними місіонерами, які починали зі слабкої віри. Навіть брат Яреда отримав силу віри, будучи спочатку упокореним своєю слабкістю. Незалежно від уявної простоти або серйозності повторюваних гріхів, з якими ми боремося, всі ми можемо перетворити наші слабкості на діаметрально протилежні їм сильні сторони.

ГОСПОДЬ НАДАЄ МОГУТНЮ ЗМІНУ СЕРЦЯ ЧЕРЕЗ СМИРЕННЯ І ВІРУ.

Мороній писав: «І якщо люди прийдуть до Мене, Я покажу їм їхню слабкість. Я даю людям слабкість, щоб вони були покірними; і достатньо Моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають віру в Мене, тоді Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них» (Етер 12:27). Таким чином, Писання розкривають наступні дві передумови для могутньої зміни серця: сильне смирення і тверда віра в Христа.

Сильне смирення

Хоча ми не можемо виправити наші власні пошкоджені серця, Господь може «викинути камінне серце» і замінити його на «серце із плоті» (Єзекіїль 36:26). І, як будь-який товар з гарантією виробника, закам’янілі серця повинні розбитися, перш ніж їх можна буде замінити. Божественне «повернення наших сердець Виробникові» вимагає невтішного і крайнього смирення. Подібно до воїнів Гедеона, ми маємо розуміти, що нашої сили недостатньо і що ми маємо повністю покластися на надихаючу благодать нашого Спасителя, щоб подолати повторюваний гріх.

Цієї глибини покори і смирення домогтися легше, коли ми розуміємо, що Господь краще за нас знає, як ми можемо досягти найвищого щастя і умиротворення. Людська природа одержима пророкуванням майбутнього. Ми всі хочемо знати, куди приведуть різні шляхи, щоб приймати обґрунтовані рішення, але ми не маємо жодного уявлення про це. Проте, оскільки минуле, сьогодення і майбутнє завжди перед Господом, Він має уявлення, а це означає, що дотримання вказівок нескінченно люблячого і всезнаючого Батька має сенс.

Сильного смирення також легше досягти, якщо ми визнаємо, що Христос розділяє наші тягарі. Нам не потрібно страждати наодинці. Коли ми підкоряємося Господу, Він може полегшити, а в деяких випадках і видалити наш тягар, якщо ми смиренно попросимо Його про допомогу (Мосія 24:15).

Тверда віра в Христа

Друга передумова – тверда віра в Христа – тісно пов’язана зі смиренням. У той час як смирення означає визнання нашої залежності від Господа, віра йде далі. Вона має на увазі, що ми діємо, покладаючись на Нього. Можливо, внаслідок того, що «через віру чудеса творяться» (Мороній 7:37; Етер 12:12), багато хто з нас надають особливого значення способам «заробити» віру. Нам подобається загострювати увагу на тому загострювати увагу на тому, що ми можемо виміряти і контролювати, а це значить, що іноді, піднімаючись цими сходами на небеса, ми наголошуємо на власній дисципліні і вольовій слухняності.

Давайте з’ясуємо: слухняність важлива. Це виявлення смиренної покори – умова, необхідна для могутньої зміни серця, і фундаментальне виявлення нашої любові до Бога (Івана 14:15; УЗ 42:29). Але ми маємо бути обережні, бо наголошувати на власних силах, щоб підкорятися – небезпечно з духовної точки зору. Навіть сповнене добрих намірів наголошування на слухняності може перетворитися на опору на «рамено плоті», на акт гордості й передвісника повторюваного гріха (2 Нефій 4:34). Коли ми наголошуємо на власних силах, щоб підкорятися, ми або відчуваємо надмірну впевненість в цій здатності, або відчуваємо пригніченість через власну нездатність.

Істина в тому, що ми не можемо подолати повторюваний гріх, покладаючись на нашу власну силу волі, власне розуміння або навіть власне серце. Замість цього ми повинні непохитно покладатися на Нього.

Як писав Мормон, віра, достатня для зміни серця, повинна бути «стійкою» (Геламан 3:35). Нам потрібно прийняти справжнє, вірне рішення. Зрештою, якщо ми не хочемо, щоб Господь змінив наші серця і ставлення до спокуси, Він не зможе цього зробити! Господь не зневажатиме Свій дар свободи волі.

На місії у мене було багато можливостей навчати за програмою «Кинути палити». Згодом виявилася закономірність. Я почав помічати ознаку, яка відрізняла тих, хто кинув, від тих, хто знову повернувся до залежності.

Спочатку здавалося, що кожен, хто почав цю програму, вирішив кинути палити. Я бачив, як матері плакали і обіцяли своїм дітям, що вони більше не будуть палити. Я бачив, як батьки казали кожному знайомому ніколи не давати їм сигарету, якщо вони попросять. Люди купували льодяники з корицею упаковками, апельсиновий сік галонами і розвішували замітки з нагадуваннями в домівках та офісах. З точки зору стороннього спостерігача, кожен, хто приєднався до цієї програми, хотів змінитися.

Зазвичай виконувалися всі зазначені кроки, крім одного. Кожного разу, коли хтось знову починав палити, ми з напарником запитували їх, де вони взяли першу сигарету. Завжди відповідь була приблизно такою: «Про всяк випадок я тримав кілька сигарет в ящику для шкарпеток». Коли ви приймаєте вірне рішення – коли ви «відсікаєте» всі інші варіанти – ви не залишаєте сигарети в ящику для шкарпеток.

Іншими словами, якщо частина вас чіпляється за можливість повторення будь-якої гріховної поведінки, ви не прийняли рішення. Господь зробить все можливе, щоб допомогти нам, але якщо ми не скористаємося своєю свободою волі, щоб хоча б твердо вирішити, чого ми хочемо, Він не зможе дати нам цього.

ГОСПОДЬ ЗМІЦНИТЬ НАШУ ВІРУ, ЯКЩО МИ ЩИРО ЦЬОГО ПОБАЖАЄМО.

Непохитна віра – те незмінне зобов’язання йти за Спасителем, а не за своїми власними схильностями – звучить, щонайменше, лякаюче. Але згадайте про батька, який хотів, щоб Христос врятував його дитину від злого духа, який «кидав [хлопчика] і в вогонь, і до води, щоб його погубити» (Марка 9:17-27). Замість того щоб вдати, що у нього достатньо віри, цей маючий сумніви батько «з слізьми закричав і сказав: Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» (Марка 9:24). Незважаючи на недостатній рівень його віри, його бажання було чесним і щирим. І на цій підставі Ісус негайно вигнав злого духа (Марка 9:25-27).

Як це часто буває, наш милосердний Господь загострює увагу на нашому бажанні, а не на ймовірних здібностях. Пам’ятайте, цар Веніямин не сказав, що ми повинні «вміти підкорятися» божественній волі Господа; ми маємо «бажати підкорятися» (Мосія 3:19). Ті, хто христилися у водах Мормона, уклали завіт, що вони «бажають нести тягарі один одного» і «бажають сумувати з тими, хто сумує» (Мосія 18:8-9). У нашому благословенні причасного хліба (єдиному, в якому згадуються заповіді) також йдеться про те, щоб ми «бажали… дотримуватися Його заповідей».

Після того, як Спаситель встановив причастя серед Нефійців, Він знову наголосив на бажанні або готовності підкорятися, а не на досягненні досконалої слухняності. «Благословенні ви за те, що ви зробили, бо це є виконання Моїх заповідей», – сказав Він, – «і це свідчить Батькові, що ви бажаєте робити те, що Я заповідав вам» (3 Нефій 18:10). Це наголошування на нашій волі або бажанні має фундаментальне значення.

Коли ми упокорюємо себе і виявляємо «щирість намірів», ми можемо отримати Його втішання і дієву силу. Звичайно, ми повинні каятися негайно і часто, але це також демонструє наше смиренне серце, наше щире бажання і нашу справжню готовність йти за Ним.

Зрештою, ключ до подолання повторюваних гріхів – це бажання. Ви повинні хотіти цього достатньо, щоб вирішити, що відтепер ви не будете покладатися на власні помилкові, людські міркування і фізичні схильності – на це «рамено плоті». Вам потрібно перестати покладатися на власну слабку силу волі в подоланні повторюваних гріхів. Вам потрібно остаточно – раз і назавжди – захотіти, щоб гріхи, від яких ви колись отримували задоволення, навіть не приваблювали. Замість того щоб довіряти власним суперечливим бажанням і недостатній силі, вам потрібно покаятися і навчитися смиренно шукати допомоги Господа задля зміни свого закам’янілого серця, щоб Він міг дати вам Свою дієву силу.

Господь може змінити і змінить наші бажання і серця. Потрібно розуміти, що саме Він дарує нам могутні зміни. Зрештою, секрет того, як стати на шлях подолання повторюваних гріхів і не сходити з нього, – це хотіти цього.

Тож давайте чесно – а ви хочете?

Ця стаття була написана Robert Reynolds та опублікована на ldsliving.com під назвою «How to Conquer Your “Favorite Sins” For Good»

Українська © 2021 LDS Living, A Division of Deseret Book Company | Englsih © 2021 LDS Living, A Division of Deseret Book Company.

The following two tabs change content below.

Позаштатний працівник

Ця публікація була написана/перекладена одним із позаштатних працівників сайту mormon.in.ua Якщо ви маєте зацікавленість надати матеріали (тексти, відео, графіка, та ін.), будь ласка, повідомте нам на пошту: [email protected]

Pin It on Pinterest