Багато років тому, в студентському приході, мій єпископ,стоячи за трибуною, викликав деяких членів приходу поділилися своїми свідченнями. Я розслабилася, тому що цей єпископ навіть не знав мого імені, і слухала, як один за одним ці студенти ділилися своєю вірою про те, що Церква істинна, що Президент Хінклі є Пророком, і що вони люблять своїх маму і тата. Ну добре, може, про останню частину я перебільшила. Пробач, мамо.

Я пам’ятаю, що я почувалася спокйною. Все було гаразд. Так було до тих пір, поки останній молодий чоловік не встав і не сказав: «Я не знаю, чи істинна Церква. Я молюся щодня, щоб про це дізнатися. Сподіваюся, що це так. Але того почуття, яке ми повинні отримати, коли дізнаємося, що це істина… я ніколи не відчував. Я хочу вірити. Немає нічого, чого б я хотів більше, ніж знати, що Бог поруч, і я не самотній, але я цього не знаю».

Я була вражена. Так взагалі можна казати? Я не думаю, що це нормально, у всякому разі, не під час причасних зборів. Не у присутності ж людей. Хіба єпископ не збирається його зупиняти? Як це: я знаю, усі інші з присутніх знають, а він не знає? Що він зробив не так?

Те свідчення мене дуже вразило. Це єдині збори свідчень, які я пам’ятаю, у тому числі збори цього місяця… Ну, ті збори, на яких був присутній президент Нельсон, і один чоловік вирішив проспівати своє свідчення, але це не справило на мене такого враження. Воно не розбудило в мені чогось, що відтоді не дає заснути. Чогось, що запитує: «А я вірю?» Відповідь не завжди «так». Іноді це благання: «Вірую, Господи! поможи недовірству моєму».

У СВЯТИХ ОСТАННІХ ДНІВ СКЛАДНІ СТОСУНКИ З СУМНІВАМИ

Сумніви – страшна штука. Ми їх боїмося. Ми біжимо від них. Це проказа, яку ми виганяємо з наших будинків зборів. Ми думаємо, що краще не спілкуватися з кимось, хто сумнівається. Тінь від сумнівів така велика, що ми вже не бачимо людини за її сумнівами. Сумніви тих, кого ми любимо, настільки болючі для нас, що ми уникаємо цих людей, ми оплакуємо їх, відгороджуємося від них і сподіваємося, що колись вони вилікуються. Що якимось дивним чином вони прокинуться і, коли ми відкриємо двері в Целестіальне царство, вони будуть там стояти.

ЯКЩО У НАС НЕМАЄ СУМНІВІВ, ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО МИ НЕДОСТАТНЬО РЕТЕЛЬНО ПРАЦЮЄМО НАД СВОЄЮ ВІРОЮ

Тоді я помилково вважала, що сумнів є протилежністю віри. Я більше не вірю в це. Тепер я вірю, що одне не може існувати без іншого, і що завдяки одному ми можемо опинитися в іншому. Колись я вважала, що віру кращетримати під сімома замками і ніколи не брати під сумнів. Дитяча віра ж краще, так? Застійна й невинна, довірлива й непохитна. Але хіба дитяча віра краща за віру випробувану?

Випробувана віра дозволяє мені зростати і розвиватися в щось більш сильне, з більшим розумінням та христоподібним співчуттям до інших. А можливо, дитяча віра – це все, що мені потрібно. Можливо, мені не треба проходити випробування. Можливо, випробування це просто можливість побачити, як довго я можу йти, грунтуючись на знанні, без того, щоб його перевіряти. Можливо, план сатани був хорошим планом.

Тепер я точно заволоділа вашою увагою. Справа в тому, що просто знати означає, що нам ніколи не доведеться перерости незнання. Нам не доведеться самім дізнатися різницю між цими речами. Ми можемо бути щасливими в Едемському саду вічно.

Я не закликаю нікого йти і їсти заборонений плід сподіваючись, що відхід від віри приведе до чогось більшого. Якщо ви шукаєте причину відмовитися від своєї віри, вам не доведеться довго шукати.

Криза віри, незалежно від того, куди вона вас приведе, є одним з найболючіших перехідних періодів, які ви можете пережити. Вона має тенденцію негативно впливати на кожен аспект вашого життя. Вона може бути дорогою, якою ви йдете на самоті, бо вам здається, щоніхто не розуміє те, через що ви проходите. Зрештою, криза може стати одним з найпотужніших стовпів вашої віри, а може зруйнувати все.

Якщо криза віри обрала вас, робіть все можливе, щоб бути вдумливим, уважним і молитися про мудрість і втішення. Ви не можете контролювати те, як інші реагують на вашу кризу віри, але ви можете контролювати свою вразливість стосовно них.

СУМНІВАЙТЕСЯ У СВОЇХ СУМНІВАХ

Сумніви – це частина нашої подорожі віри. Вони – початок віри і кінець віри. Сумніви приходять і тоді, коли ми їх не шукаємо. Вони приходять навіть тоді, коли ми все робимо вірно. Вони приходять і до тих, хто шукає подальші світло і знання.

Коли ми озираємося на нашу життєву подорож, ми виділяємо моменти «невідомості». Це ті моменти, коли ми не знаємо, але продовжуємо йти, ми коригуємо курс, ми не занепадаємо духом. Це частина щоденної подорожі дорогою, яка веде нас туди, де ми хочемо бути. Без тієї ролі, яку відіграють сумніви, віра не здається такою значущою. Чи має значення те, що у мене є віра, якщо немає можливості її втратити?

Важлива частина сумнівів в своїх сумнівах полягає в тому, що сумніви – це дія. Це виклик. Це не самозаспокоєність або прийняття. Це означає взяти на себе відповідальність за свою подорож. Вас можуть за руку привести в віру, так само за руку вас можуть з неї вивести, але справжні труднощі виникають, коли ви вирішуєте почати ходити самостійно.

ТЕ, ЯК ВИ СТАВИТЕСЯ ДО ІНШИХ, ВИЗНАЧАТИМЕ, ЧИ ВИРІШАТЬ ВОНИ БУТИ З ВАМИ

Можливо, все це не стосується вас. Тож, можливо, не ви, але, безумовно, хтось, кого ви любите, зіткнеться з сумнівами. І, можливо, ця людина зміниться і ніколи не повернеться туди, де вона колись була. Можливо, її сумніви відправлять її у подорож, яка абсолютно відрізняється від вашої. Може бути, ця людина буде щасливою, по-справжньому щасливою, і вам буде важко в це повірити.

Але все, що буде мати  значення, –це вашерішення, чи будете ви любити цю людину так само, як любили її, коли у неї була віра. Любіть їх в тому стані, в якому вони зараз перебувають, щоб вони могли любити вас у вашому стані. Якщо ви хочете, щоб вони були поруч, коли це важливло для вас, ви не можете втекти, коли це дуже важливо для них. Оскільки увага Небесного Батька зосереджена на Його дітях, і Він любить їх, ми теж можемо просто зосередитися на тому, щоб любити одне одного і перестати турбуватися про все інше.

Тоді і, можливо, тільки тоді, Сумніви не переможуть. Завжди пам’ятайте, що наші Небесні Батьки ніколи не залишать нас, навіть коли ми залишимо Їх.

Я не знаю, що сталося з тим хлопцем. Можливо, він знайшов те, про що молився. Можливо, ні. Але що я зрозуміла завдяки йому, так це те, що знання не завжди має значення. Головне – ніколи не припиняти вчитися, ніколи не припиняти шукати і ніколи не зупинятися на досягнутому. Якщо у вашому житті є хтось, кого ви залишили через відмінності у релігійних поглядах, зателефонуйте їм. Скажіть їм, що любите їх. Не потрібно вибачатися, виправдовуватися, не потрібно нікого звинувачувати, вимагати, не потрібно ніяких умов. Просто любіть їх.

Ця стаття була написана англійською мовою Хізер Ньюелл та опублікована на сайті  thirdhour.org. Переклад Тамари Мартиненко.

The following two tabs change content below.

Позаштатний працівник

Ця публікація була написана/перекладена одним із позаштатних працівників сайту mormon.in.ua Якщо ви маєте зацікавленість надати матеріали (тексти, відео, графіка, та ін.), будь ласка, повідомте нам на пошту: [email protected]

Pin It on Pinterest