життєво важливі рішення

Протягом всього мого життя я завжди могла покладатися на обіцянку, що Бог почує і відповість на мої молитви. Знову і знову я відчувала обнадійливе почуття спокою від того, що рішення, які я приймала у своєму житті, узгоджувалися з планом, який мав для мене Бог. Я знала, що значить отримати відповідь на молитву, і, як результат, я відчувала повну впевненість в своїх рішеннях

Все це змінилося два з половиною роки тому.

У 2015 році я закінчувала аспірантуру і якраз почала процес пошуку літнього стажування на наступний рік – стажування, яке визначило б мою роботу. Після того як я, несподівано для себе, вдало пройшла інтерв’ю, у мене з’явилося багато пропозицій від фірм з різних міст. Усвідомлюючи вплив цього рішення на траєкторію мого життя, я представила свою дилему Господові і застосувала знайому модель, що знаходиться в УЗ 9:8-9: «з’ясувати це повністю [моїм] розумом», а потім запитати Бога, чи правильно це, знаючи, що якщо це буде правильно, я відчую, що груди мої запалають зсередини, я прийму своє рішення і впевнено перейду до наступного етапу життя.

Однак, на відміну від попереднього досвіду, цього палання не було. Кожного разу, коли я підходила до прийняття рішення, я не відчувала нічого, крім замішання і мовчання. Незалежно від того, що я робила, я не могла знайти шлях, який, як я б відчула, є «правильним». Згодом я навіть стала думати, що, можливо, я більше не гідна отримувати відповіді від Бога. Нарешті, в останню хвилину я прийняла найкраще рішення, яке тільки могла, і прийняла одну з пропозицій, хоча я все ще й близько не відчувала почуття спокою з приводу мого рішення.

Кілька місяців по тому я приїхала додому, до Солт-Лейк-Сіті, на Різдво і відвідала з подругою місцевий прихід для неодружених. Коли ми сиділи разом під час причастя, у мене виникла дуже чітка думка, що мені потрібно повернутися до Юти. Я запанікувала. Спочатку я не могла сказати, була ця думка підказкою або ж спалахом туги за домівкою, але з багаторічного досвіду я знала, як відчуваються такі підказки, і розуміла, що це не є тугою за домівкою. Однак, оскільки цей новий поворот подій, здавалося, приводив тільки до подальшого замішання і тривоги (і невеликого гніву в перспективі), я просто проігнорувала підказку і повернулася до коледжу.

Через чотири місяці я була присутня на конференції в іншому місті, і у мене з’явилася чітка думка, що мені потрібно повернутися до Юти. З моїм стажуванням, яке мало розпочатися всього через місяць, я дійсно почала панікувати. Я розуміла, чим це обернеться для мене як в професійному плані, так і для мого навчання, якщо я зараз відмовлюся від свого стажування і повернуся до Солт-Лейк-Сіті без будь-яких перспектив, і не маючи нічого, крім відчуття.

Коли я повернулася з конференції, я попросила свого домашнього вчителя про благословення священства, в якому мені було сказано, що я не отримувала відповіді на мої молитви спочатку, тому що Господь був задоволений будь-яким вибором, який я б зробила. Мені також було сказано, що з часом я зрозумію, що означала та підказка, і як я повинна буду діяти у зв’язку з нею. Хоча ця відповідь не те, щоб вирішувала мою дилему, вона, принаймні, розвіяла мої страхи, що я пропустила важливе одкровення і, отже, зіпсувала свій життєвий план.

Озираючись назад, я думаю про те, що, можливо, це був урок, якому Господь хотів, щоб я навчилася. Як сказав Президент Нельсон в своєму виступі на Генеральній конференції в квітні 2018 року: «Звичайно, можуть бути часи, коли ви відчуваєте, що небеса закриті. Але я обіцяю: якщо ви й далі будете слухняними, будете висловлювати вдячність за кожне благословення, яке Господь дає вам, і якщо ви будете терпеливо й шанобливо ставитися до розкладу Господа, то отримаєте знання і розуміння, яких прагнете. Ви отримаєте кожне благословення, яке Господь приготував для вас, – навіть чудеса. Це те, що принесе вам особисте одкровення».

Подібним чином я також вчуся розуміти, що часто буває неважливо, який вибір ми робимо. Господь хоче, щоб ми були людьми, що моляться, а не такими, що втратили здатність відчувати. Йому потрібно, щоб ми навчилися думати самостійно, якщо ми дійсно хочемо радитися з Ним в усіх своїх діяннях (Алма 37:37). Тому Бог не покарає нас і не забере обіцяні можливості, якщо ми щиро прагнемо робити те, що правильно, так само, як батько не буде карати дитину, яка щиро намагається зрозуміти його пораду.

Цей самий урок виразно описаний і в Книзі Мормона в історії про брата Яреда. Коли брат Яреда попросив допомогти освітити кораблі, а не дати відповідь, Господь відступив назад і сказав: «Що ти хочеш, щоб Я зробив, аби ви мали світло на ваших суднах?» (Етер 2:23). Брат Яреда, ймовірно, міг би повернутися майже з будь-яким рішенням (крім вогню), і Господь прийняв би його. Сенс досвіду полягав не в тому, щоб брат Яреда навчився робити прозорі камені – сенс полягав у тому, щоб він прийняв рішення. Тільки тоді брат Яреда виявив ту віру, яка дозволила йому побачити Господа і наступні видіння.

У моєму випадку, два з половиною роки по тому, я все ще намагаюся зрозуміти, що Господь мав на увазі щодо мого повернення до Юти. Але я думаю, було важливо, що Він повідомив мені Свою відповідь тільки після того як я прийняла власне рішення. З тієї чи іншої причини Бог знав, що мені знадобиться час і можливість зрозуміти це для себе, і що цей процес стане вирішальним випробуванням віри, яке допоможе мені зростати таким чином, якого тоді я ще не могла зрозуміти. Попри те, в чому я була впевнена все життя, я думаю, що Бог іноді відкидається на спинку стільця і ​​ні пари з вуст, навіть коли ми приймаємо важливі рішення, тому що Він знає, що ми готові до зростання.

Як сказав Президент Нельсон на Генеральній конференції: «Я закликаю вас сягнути вище ваших теперішніх духовних здібностей отримувати особисте одкровення, бо Господь пообіцяв: «Якщо ти шукатимеш, ти отримаєш одкровення за одкровенням, знання за знанням, щоб ти міг знати таємниці і мирні речі – те, що приносить радість, те, що приносить життя вічне».

Незважаючи на те, що мені ще треба буде пройти довгий шлях, я знаю, що Господь не залишає мене в моїх зусиллях, але замість цього дає мені неймовірну можливість застосовувати віру, яку я розвивала протягом багатьох років. Найголовніше, незважаючи на труднощі, я знаю, що Він все ще поруч, тримає мене за руку, як і раніше, але очікує, коли я зроблю наступний крок.

Ця стаття була написана англійською мовою Крістін Бек та опублікована на сайті lds.org. Переклад Тамари Мартиненко.

The following two tabs change content below.

Позаштатний працівник

Ця публікація була написана/перекладена одним із позаштатних працівників сайту faith.in.ua Якщо ви маєте зацікавленість надати матеріали (тексти, відео, графіка, та ін.), будь ласка, повідомте нам на пошту: [email protected]